— Тут недалеко, — Невінчаний підійшов до великого комп’ютерного екрана і висвітив на ньому карту. — Це в Чернігівському краї, на стику України, Росії та Білорусі.
На карті з"явилися обриси Чернігівщини. Невінчаний повів курсором на північний схід від Городні, відхилившись від дороги М-13. Курсор уперся в ріку Тетіва та великий лісовий масив, потім Невінчаний окреслив світляне коло — Городня, Мена, Семенівка, Корюківка — і зайшов на територію Росії, відхопивши великий шмат простору.
— Це його володіння.
— Поїду, — вирішив Гайдук. Він набрав на геджеті номер гетьмана.
— Ваша Ясновельможність, прошу дозволу на поїздку до Басманова.
— Що йому треба? — невдоволено спитав гетьман.
— Не знаю. Але запрошує.
— Їдь. Тільки будь обережний. Роби з себе дурника: ще нічого не знаю, тільки приступив до обов"язків. Після поїздки —до мене з доповіддю.
— Слухаюсь, — сказав Гайдук. І, відключивши урядовий зв"язок для вищого керівництва УВКФД, наказав Невінчаному:
— Приготуйте назавтра «черепаху». Поїдете зі мною. Тільки залиште цей літунський апарат. Так, ще одне. Повісьте, будь ласка, фотографію, подаровану Мережком, у приміщенні для відпочинку.
— Слухаюсь, — всміхнувся Невінчаний. — Не треба ображати Юлія Юліановича. Хай висить. Я перевірив. Там чисто, бляха-муха.
— Вибачте, Григорію Івановичу, забув. Чи не могли б ви знайти в конторі Мережка агента Іоанна? Хотів би з ним познайомитись.
35.
ebooksa