— Вип"ємо? — запропонував він, легко стрибнувши на високий стільчик праворуч від Ніколь Коен — технічного менеджера Бюро, яким донедавна керував Гайдук. Замовив два подвійні «скотчі», собі без льоду, й поцілував Ніколь у вушко: колись це діяло на неї. Відчув, що їй це приємно, що пам"ять лишилася.
Сказав, що приїхав до Вашінгтона, аби завершити справу з постачанням партії зброї, замовленої ще взимку, але затриманої у зв"язку з прийняттям резолюції Сенату про мораторій на постачання усіх видів озброєнь в район Близького Сходу. Але адвокати ізраїльського уряду довели, що заборона Сенату не має зворотної сили у даному випадку. Проблема полягає лише в доставці придбаної зброї до блокованого Ізраїлю. Гайдук домовився з авіатранспортною компанією «Антей», що зброя буде перекидатися з Греції великим вантажним літаком «Антонов».
Бейлін був частим гостем Бюро Гайдука, і тому Ніколь поділилась з ним останніми новинами: всіх співробітників Бюро тягали на допити у справі вбивства Віктора Безпалого та зникнення Гайдука. Потім, як за командою, допити припинилися, й Бюро відновило свою діяльність. У тимчасово виконуючого обов"язки директора Костянтина Слісаренка почався запій, і його з білою гарячкою запроторили до психушки. Карл Томсон звільнився, і тому єдиним діючим співробітником є на сьогодні вона, Ніколь Коен. Київ мовчить, нових людей не надсилає, а вона не в змозі вирішувати ні комерційні, ні, тим більше, політичні питання. Зустрічей ніяких немає, вона сама сидить в офісі Бюро, куди майже ніхто не дзвонить — і від цієї тиші їй стає моторошно... Чим більше вони пили віскі, тим ближче присувалися один до одного: Давид тихо облизував звабливу шию товстушки Ніколь, а вона поклала йому, як колись, долоню на коліно, і долоня вже почала несміливий, але цілком вмотивований рух угору.
— У мене тут кімната, номер 313, — прошепотів Давид. — Приходь хвилин за десять.
— Добре, — зраділа Ніколь.
Бар уже наповнився відвідувачами, котрі бажали відбути вікенд у прохолодному місці — на вулицях стояла важка волога вашінгтонська спека. Бейлін, повернувшись спиною до телекамери стеження (п"ючи з Ніколь віскі, він не повертався лицем до камери), пройшов крізь натовп і піднявся на третій поверх готелю.
Рівно через десять хвилин почувся легкий стукіт у двері, схожий на дряпання кішки. Відчинив двері і втягнув до кімнати Ніколь. Вивісив назовні табличку "Don"t disturb!", клацнув замком і ланцюжком, і лише потім почав методично роздягати товстушку. Під подушкою лежала найновіша модель пістолета-автомата МікроТАР з цифровим блоком управління вогнем та глушником. У шухляді тумбочки лежав кинджал морських піхотинців Конфедерації.
Бідна Ніколь так спрагла за чоловіком, що застогнала, торкнувшись твердої частини Давидова тіла. Вона подумала, як прекрасно, коли кохається єврейська жінка з єврейським чоловіком, і їй захотілося народити дітей від Давида, щоб ніколи не загинув Ізраїлів народ. Потім вони поринули в темряву й упали в короткий сон, а коли повернулися в реальність 2077 року, у Вашінгтоні ще не запала темрява: стояли довгі світлі весняні вечори.
— Де твоя сім"я? — спитала Ніколь, підсвідомо чекаючи на страшну відповідь, що дала б їй право запропонувати йому залишитись з нею, а не повертатися на вірну смерть в Ерец Ісраель.
— З ними все гаразд. Вони в Києві.
— У тебе скільки дітей? Двоє?
— Троє, — сказав він неохоче, бо ця розмова ламала задуманий сценарій.
— А якщо я сьогодні завагітнію... ти не будеш проти?
Він підвівся, вдягнув білий халат, став на коліна на ліжку
і подивився на Ніколь.
— Я не буду проти. Але я також не буду проти, якщо ти розкажеш мені всю правду.
— Яку правду? — обличчя Ніколь сполотніло, від чого її чорне волосся здалося ще чорнішим.
Давид витягнув кинджал морської піхоти.
— Ти зараз все розкажеш, інакше...
— Ти мене вб’єш? — ще не вірячи тому, що відбувається, посміхнулася Ніколь.
ebooksa