Гайдук чув, що гетьман хоч кого переп"є, але вперше брав участь в цьому дійстві. Свою склянку з товстим дном все більше навантажував кубиками льоду, по яких стікала темнокоричнева рідина, стаючи одразу жовтою. Гетьман лід не любив. Кілька років тому в клініці університету Джона Гопкінса в Балтиморі гетьману зробили трансплантацію новенької, молодої печінки — про це знав тільки Гайдук, який домовився про операцію й не відходив від хворого, разом з Наталею Гаврилівною та ще кількома наближеними людьми. Вдалося уникнути розголосу, бо увагу преси спрямували на Багамські острови, де буцімто відпочивав гетьман: його роль успішно зіграв двійник — заслужений артист України, актор Білоцерківського музично-драматичного театру Матвій Гришко, теж не останній п"яниця, бабій, понтер і хвалько. Після Багамів він отримав звання народного артиста. Правда, папарацці ближче, ніж на 200 — 300 метрів не допускалися до вілли, на якій жив двійник гетьмана.
— Ось чому мені це болить, — жалівся гетьман. — Ця сука Індіра! Якби не я — бачила б вона ареопаг... Це ж я її витяг нагору. Ти бачив щось подібне? Влаштувати такий спектакль! Обісрати мене на всю Україну...
— Телебачення встигли вимкнути, — нагадав Гайдук.
— А ти звідки знаєш? Тебе ж там не було. Ти де був? — підозріливо спитав гетьман. — Думаєш, я не знаю?
— Я був з Фрідманом. Я не міг дивитися на цю стару...
— Шизду, — підказав гетьман. — Але щоб ти знав, вона колись була нічого! — засміявся лідер нації. — Ну, будьмо!
Клацнулися стаканами. «Невже забув про Фрідмана?» — подумав Гайдук з надією.
— І що ж у тебе спільного з цим пархаїдалом? Фрідманом? Ти що, Ігоре, не знаєш, що він плете проти мене змову?
— Я в змови не граю, — твердо сказав Гайдук. — І вас не зраджу.
— Ігоре, синку... Я знаю, що ти людина честі. — Розчулений п"яний гетьман поліз цілуватися до Ігоря, подряпавши йому щоку щетиною вусів. Відсунувшись, гетьман без зайвих тостів і цокання швидко і жадібно вихилив віскі, ложкою черпнув чорну ікру, з"їв. Довго мовчав, наче боячись порушити небезпечну тему. Нарешті почав:
— Я прочитав. Дуже уважно. Тричі.
Він глянув на Гайдука абсолютно тверезими очима.
— Чого ти хочеш?
— Я? — розгубився Гайдук. — Хіба не зрозуміло? Я все написав. Все залежить від вас.
— Ну ти, Ігоре, і дурний, — гірко похитав головою гетьман. — «Все залежить від вас». Дурний? Наївний? Чи дуже хитрий?
Він зробив паузу, рукою відламав шматок зеківського короваю, поклав до рота. Чутно було його тяжке сопіння.
— Я тебе зробив... Незважаючи на всі телеги, що на тебе писав Мережко. Стережись його. Він твій смертельний ворог... Але я плював на нього. Я хотів призначити тебе...
— Ким? — спитав Гайдук.
— Своїм наступником.
— Невже ви думаете...
ebooksa