Поряд на чорному без прикрас, троні сидів Басманов, погляд якого гостро і ворожо висвердлював Гайдука, хоча вже не викликав такої тривоги, як під час першої зустрічі.
— Ви, генерале, бачу непотоплюваний, — зло прохрипів Басманов і відвернувся.
«Fuck you, old goat», — подумав Гайдук.
Члени української делегації низько вклонилися новому цареві. Гайдук передав начальнику протоколу подарунок — золотого бика. Родіонов–Дюбуа обережно підніс барельєф Басманову той показав його Ніколці. Хлопець не звернув на це диво жодної уваги і вередливо спитав:
— А борщ вы привезли? Хочу борща, — намагався він тупнути ніжкою, але трон був зависокий для нього.
— Делегація України–Руси передає сердечні привітання всього народу нашої великої держави і бажає вам, ваша величність, здоров"я, благоденства, успіхів у вашій державній діяльності. Ми хочемо жити у мирі з великим російським народом.
Ніколай Третій, не перебиваючи, крутив собі кубик Рубіка. Потім зупинився і спитав Басманова:
— Киев — это русский город?
— Канешно, — не задумуючись, ствердно хитнув головою Басманов. Важка боярська шапка нахилилася вбік, і Басманову довелося обома руками ставити на місце голову, якою вже не керувала квола шия. Посох він поклав на коліна.
З"ясувавши цю важливу історико–географічну деталь, молодий цар утратив інтерес до делегації; це негайно унюхав полковник Родіонов–Дюбуа й дав знак, що аудієнція скінчилася.
— Треба було цьому відморозку привезти нічний глиняний горщик з Сорочинського ярмарку, — обурився М. В. Гоголь (Твердохліб), тільки–но вони, задкуючи, вийшли з царських покоїв. — Йому все одно. А так загубили безцінний експонат… Ви не знаєте, чому я ношу це чудернацьке прізвище?
Ніхто не знав.
— Тому що в молодості я був кріпаком Крейди у Миргородському повіті. Батьки бідні, сім"я велика. Злидні. Ніякої перспективи навчатися… А я так любив читати, думати, писати… В поліцію чи в осавули не хотів… не бажав мордувати людей. А тут мені запропонували стати Гоголем Миколою Васильовичем! Грати його роль на Сорочинському ярмарку. Самого Гоголя! Ніс у мене був тоді худіший, зачіска схожа. І я кілька років працював Гоголем. Змінив прізвище в паспорті — Твердохліб на Гоголь. Уявляєте, яка дурість? Але це мені допомогло вирватись з кріпаків… Став актором пересувного театру, а потім вчитися до університету пішов. З таким іменем взяли одразу.. Це ім"я — як прокляття на мені висить. Як знак моєї зради.
Митрополит Ізидор поцілував академіка й перехрестив; тепер Твердохліб ніскільки не був схожий на Гоголя, а скидався на втомленого після важкої оранки селянина.
Організатори принесли Гайдукові розкішно розмальоване художником Берещагіним меню трапези і картку, де було вказано стіл — головний — і місце 25. Гайдук байдуже прогулювався у вестибюлі серед чужих йому людей, намагаючись уникнути зустрічі зі Святополком, який шастав недалеко. Гайдук думав лише про одне: чи виконають його завдання Невінчаний, Мармиза та Іваненко.
Нарешті дзвінок начальника протоколу сповістив усіх, що треба входити до Хрестової палати, де мала відбуватися урочистість на честь нового царя.
Хрестова палата вражала простором: організатори здогадалися знадвору поставити потужні прожектори навпроти вікон, що прорубували товсті стіни з обох боків. Здавалося, що потоки весняного світла ллються всередину білосніжної палати, створюючи радісно–урочистий настрій. Гості в передчутті щедрих випивок і закусок весело штовхалися, розшукуючи свої місця за столами. Царський трон уже стояв на подіумі: чорного — басмановського трону — не було.
Зайнявши своє місце, Гайдук побачив праворуч від себе Фрідмана — тільки без хутряної хасидської шапки, а в такому ж, як і в Гайдука, смокінгу з чорною краваткою–метеликом. На голові Фрідмана покоїлась біла, з синім мереживним кантом, кіпа.
— Радий вас тут бачити, Ігорю Петровичу саме в якості представника вашої напівдержави, — привітав Гайдука Фрідман, випромінюючи непідробну радість. Він майже не змінився — хіба що вуса посивіли і зрівнялися кольором з борідкою, замість пенсне він вдягнув окуляри з зеленкуватими скельцями. — Я дав організаторам великого хабара, щоб сісти поряд з вами. Маю до вас дуже серйозну пропозицію…
Але тут усі розмови перервалися, в Хрестовій палаті запала тиша. Голос графа Буйського ревнув з державною непохитністю та імперським розмахом, наче в часи Александра Третього:
ebooksa