— Це ви дозволили вести службу в Софійському соборі українською, російською, польською, англійською, німецькою мовами? — спитав Гайдук, не скидаючи навушників, в яких лунали зойки Святополка, котрий неохоче розставався з таємницями «Вовків Півночі».
— Так, — поважно нахилив голову Ізидор, — і пишаюсь цим. Хоча мені вже погрожують смертю.
— Воістину диявол оселився в людях, — зітхнув М. В. Гоголь (Твердохліб).
— Нам вдалося примиритися, возз"єднатися з нашими братами — греко–католиками, і тепер я мрію про Київський собор — повторення Флорентійського, — на якому відбудеться акт примирення всіх християнських церков, — продовжував Ізидор. — Може, після світової катастрофи люди зміняться? Може, Бог їх напоумить?
А в «черепасі-002» довелося впертого скандоруса вдруге викидати з люка у ворожий повітряний простір, щоб освіжив пам"ять і вичавив з себе ще якісь деталі щодо «Вовків Півночі» та керівника операції — конунга Фенрира. Заюшений кров"ю (Мармиза дав волю своїм кулакам) Святополк вилетів з «черепахи» на набагато небезпечнішу відстань, ніж уперше, — на вісім метрів. Він теліпався на замерзлій мотузці і з відчаєм дивився, як Невінчаний дістає гострий кинджал і робить спробу перерізати мотузку — і тоді Святополк полетить у свинцеві води Київського моря, яке мертво виблискує внизу.
— Я клянусь… я все скажу., дайте мені шанс… — благав Святополк, хоч слів його не можна було почути, бо важкий вітер затикав рот, аж Невінчаний зглянувся і його поплічники знову затягли полоненика в середину відсіку. Попереду вже мигтіли ледве помітні у вечірній темряві вогні Києва.
«Черепахи» приземлилися на стадіоні «Динамо». До Гайдука підскочила Оля, кинулася на шию, міцно цілуючи, не даючи йому можливості поздоровкатися з Ігорем Палієм та Шморгуном, — і цей знак кохання розчулив його, викликав бажання негайно їхати до їхньої вбогої кімнатки на Подолі.
— Ви ще нічого не знаєте, Ігорю Петровичу? — питала Оля, дивлячись йому у вічі й знову припадаючи з поцілунком. — Як я боялася за вас… Там, у Суздалі, страшне нещастя… Під час відкриття стадіону стався вибух і обвалилася трибуна. Багато загиблих… я боялася, що ви підете туди… — вона цілувала його, наче він дивом вижив під час вибуху.
— А цар? — спитав він.
— Нічого не відомо. Це дзвонив до вас якийсь Фрідман і питав, чи ви прилетіли до Києва, чи залишились на стадіоні.
На в"їзді до China‑town на Подолі над брамою вистрибував червоний дракон, потім розсипався на смуги зелених ліхтариків і відроджувався знову викидаючи з пащі протуберанці оранжевого полум"я.
39
3 березня 2079
Протокол допиту Святополка Рьонгвальда (Блідого), народження 2050 року, м. Батурин, звинувачуваного в зраді Спасо–Дніпровського козацького братства, передачі ворогу військових таємниць, що призвело до людських жертв і матеріальних втрат.
Допит проводили члени народного трибуналу Невінчаний Г., Мармиза М., Іваненко М.
ЗАПИТАННЯ. Що спонукало вас до зради братству, незважаючи на дану вами козацьку клятву на вірність?
ВІДПОВІДЬ. У 2070 році, я, студент Батуринського театрального училища ім. М. В. Гоголя, був завербований до таємної організації ордену скандорусів. До цього спонукав мене професор історії та російської словесності Хомяков М. Я. На мене велике враження справив рекомендований Хомяковим лист М. В. Гоголя «Нужно любить Россию». Там сказано, що, полюбивши Росію, ви повинні ревно служити їй. Я тоді подумав, що якщо така велика людина, як Гоголь, народжений на Україні, якого вважають великим українцем, так любить Росію, то хіба буде соромно мені — маленькому кріпаку — полюбити Росію і вірно їй служити. Другим мотивом було моє захоплення ідеями «Північного ордену скандорусів», який проголошував расову вищість арійців–скандинавів і північних русів над іншими народами, зокрема над жидо–хазарською гілкою українців. Хомяков запевнив мене, що моя зовнішність свідчить про моє скандо–арійське походження. За його рекомендацією я став студентом університету слов"янської дружби імені Столипіна в Києві, де пройшов курс спецнавчання як бойовик «Північного ордену» і в 2071 році примкнув до руху смертохристів.
З. Де ви, крім Києва, проходили курс спецнавчання? Хто керував вами?
В. Крім Києва, я регулярно виїздив до тренувального табору імені Андерса Врейвіка, розташованого на березі озера Ільмень, село Мстонь. Там мене навчали користуватися автоматичною зброєю, підривної справи. Також проходив інтенсивну фізичну та ідеологічну підготовку. Моїм інструктором був Ольгерд Санін — скандорус з Петербурга, один з керівників «Північного ордену».
3. Коли ви вперше почули про «Вовків Півночі»?
ebooksa