На дисплеї загорілося попередження: «Неправильний діалог!» В кутку екрану з’явився рахунок -100 очок.
— Чудовий хід, — сказала Арт3міда.
— Просто дай нам знати, якщо буде потрібна допомога, Зі, — сказав Ейч. — Помахай руками абощо і ми скажемо тобі наступний рядок.
Я кивнув і підняв угору великі пальці. Але не думав, що потребуватиму допомоги. За останні шість років я переглянув «Святий Грааль» рівно 157 разів. Я знав напам’ять кожне слово.
Я озирнувся на замок попереду мене, вже знаючи, що чекає мене всередині. Я знову почав «скакати галопом», тримаючи невидимі віжки і прикидався, що їду вперед. Петсі знову почав бити половинками кокосів, скачучи галопом слідом за мною. Коли ми досягли входу в замок, я натягнув «віжки» і зупинив свого «скакуна».
— Ей там! — закричав я.
Мій рахунок збільшився на 100 очок, повертаючи його назад до нуля. За викликом, нагорі з’явилися два солдати і перехилилися через стіну замку.
— Хто там? — крикнув один з них.
— Це я, Артур, син Утера Пендрагона, із замку Камелот, — заговорив я. — Король бриттів! Переможець саксів! Владика всієї Англії!
Мій рахунок підскочив ще на 500 очок, і вискочило повідомлення про те, що я отримав бонус за акцент і виразність. Я розслабився, і зрозумів, що отримую задоволення.
— Розкажи комусь іншому! — відповів солдат.
— Я король, — продовжував я. — А це мій вірний слуга Петсі. Ми об’їздили країну вздовж і впоперек у пошуках лицарів, які приєднаються до мого двору в Камелоті. Я повинен поговорити з вашим хазяїном і повелителем!
Ще 500 очок. У вусі я чув хихикання і аплодисменти друзів.
— Що? — відповів інший солдат. — Об’їздили на коні?
— Так! — сказав я. 100 очок.
— Ви використовуєте кокоси!
— Що? —100 очок.
— У вас дві половинки кокоса і ви стукаєте ними!
— Ну і що? Ми їздимо, відколи сніги зими покрили цю землю, через королівство Мерсії, через… — ще 500 очок.
— Де ви взяли кокоси?
ebooksa