— Чувак, — сказав Ейч. — Тобі варто перевірити Табло.
Я відкрив у вікні Табло. Там вже не було турнірної таблиці. Тепер єдине, що відображав сайт Галлідея, було зображення мого аватара, одягненого в мантію Анорака, який тримав срібне яйце, разом зі словами «Парзіваль переміг!».
— Що сталося з «шістками»? — запитав я. — Тими, що були всередині воріт?
— Ми не впевнені, — сказав Ейч. — Їхня відеотрансляція зникла, коли Табло змінилося.
— Можливо, їхні аватари вбиті, — сказав Шото. — Або, можливо…
— Можливо, їх просто викинуло з воріт, — сказав я.
Я витягнув мапу Хтонії і побачив, що тепер міг телепортуватись в будь-яку точку ОАЗи, просто вибравши потрібне мені місце в атласі. Я збільшив Замок Анорака і клікнув на місце поблизу головного входу. За мить мій аватар стояв уже там.
Я мав рацію. Коли я пройшов Треті ворота, вісімнадцять аватарів «шісток», які були все ще всередині замку, просто викинуло з дверей перед ним. Вони всі стояли там, розгублено поглядаючи, коли я з’явився перед ними, сяючи в новому вбрані.
Вони кілька секунд мовчки на мене дивилися, а тоді витягли зброю і мечі, готуючись до нападу. Всі вони виглядали однаково, тому я не міг визначити, яким саме керував Сорренто. Але на той момент мені було байдуже.
За допомогою нового інтерфейсу суперкористувача я виділив усіх аватарів «шісток» на екрані. Їхні обриси засвітилися червоним. Тоді я натиснув на значок черепа і кісток, що був тепер доступний на панелі інструментів мого аватара. Усі вісімнадцять аватарів «шісток» миттєво впали замертво. Їхні тіла повільно розчинилися в повітрі, залишивши після себе крихітні купки зброї і речей.
— Нічого собі! — сказав Шото по комлінку. — Як ти це зробив?
— Ти чув Галлідея, — відповів Ейч. — Його аватар безсмертний і всемогутній.
— Так, — сказав я. — І він не жартував.
— Галлідей також сказав, що ти можеш забажати що завгодно, — сказав Ейч. — Яким буде твоє перше бажання?
Я подумав, а тоді натиснув на новий значок «Команда», що тепер з’явився у кутику мого дисплея і сказав:
— Я бажаю, щоб Ейч, Арт3міда і Шото воскресли.
З’явилося діалогове вікно для підтвердження написання кожного з імен. Після цього система запитала, чи на додаток до воскресіння їхніх аватарів я хотів відновити всі їхні втрачені предмети. Я натиснув кнопку «Так». В центрі дисплея з’явилося повідомлення: «Воскресіння завершено. Аватари відновлено».
— Люди? — сказав я. — Спробуйде знову увійти в свої акаунти.
— Вже в процесі, — закричав Ейч.
Через кілька секунд Шото авторизувався і його аватар матеріалізувався на невеликій відстані попереду мене, на тому самому місці, де його вбили кількома годинами раніше. Він підбіг до мене, посміхаючись від вуха до вуха.
ebooksa