Незважаючи на розважливий тон повідомлення, погроза була кришталево чистою. «Шістки» хотіли мене завербувати. Або заплатити, щоб я розказав, як знайти Мідний ключ і пройти Перші ворота. А якщо я відмовлюся, вони звернуться до Арт3міди, потім до Ейча, Дайто, Шото, і кожного мисливця, якому вдасться потрапити на Табло. Ці безсовісні корпоративні слизняки не зупиняться, поки не знайдуть когось досить дурного або відчайдушного, щоб здатися і продати інформацію, яка їм необхідна.
Моїм першим бажанням було видалити кожнісіньку копію електронного листа і вдати, що я його ніколи не отримував, але я передумав. Я хотів знати, що саме «IOI» збирались запропонувати. І не міг упустити шанс зустрітися з Ноланом Сорренто, сумнозвісним лідером «шісток». Зустріч в чаті не несла жодної небезпеки, якщо стежити за своїми словами.
Я подумував телепортуватися на Інсіпіо перед «інтерв’ю», щоб купити новий дизайн для аватара. Можливо, костюм індивідуального крою. Щось круте і дороге. Але передумав. Мені було нічого доводити тому корпоративному придурку. Зрештою, я тепер був відомим. Я завалюся в стандартному прикиді та з недбалим відношенням. Вислухаю їхню пропозицію, тоді скажу поцілувати мою симульовану дупу. Можливо, запишу все на відео і викладу на «ютубі».
Я готувався до зустрічі, вивчаючи в пошуковику про Нолана Сорренто все що можна. Він мав докторський ступінь в галузі комп’ютерних наук. До того, як стати керівником операцій в «IOI», був висококласним дизайнером ігор, відповідальним за створення кількох сторонніх рольових ігор всередині ОАЗи. Я грав у всі його ігри, і вони були насправді дуже добрими. Він був пристойним кодером, до того, як продав душу. Було очевидно, чому «IOI» найняла його керувати їхніми лакеями. Вони зрозуміли, що дизайнер ігор матиме найкращий шанс вирішити грандіозну головоломку Галлідея. Але Сорренто і «шістки» вже протягом п’яти років не мали, чим похвалитися. І тепер, коли на Табло одне за одним почали з’являтися імена аватарів-мисливців, він явно шаленіє. Начальство, мабуть, критикує Сорренто з усіх боків. Цікаво, це була ідея Сорренто спробувати мене завербувати, чи йому наказали?
Належно підготувавшись, я почувався готовим сісти за стіл з дияволом. Відкрив контактну картку, прикріплену до повідомлення Сорренто, і клацнув іконку «запрошення в чат» у нижньому кутку.
Коли підключення до сесії завершилось, мій аватар матеріалізувався на великому оглядовому майданчику, в чорному просторі за вигнутим вікном — приголомшливий вид на десятки світів ОАЗи. Я опинився на космічній станції або дуже великому транспортному кораблі; не міг сказати, на чому саме.
Чат-сесії працювали інакше, ніж чат-кімнати, і утримувати їх було набагато дорожче. Коли ви відкривали чат-сесію, неповноцінна копія аватара проектувалася в інше місце ОАЗи. Аватар не був там насправді, і виглядав для інших аватарів як злегка прозорий привид. Але ви все одно могли поверхнево взаємодіяти з середовищем — відкривати двері, сидіти на стільцях і таке інше. Чат-сесії в основному використовували в бізнесі, коли компанія хотіла провести зустріч у конкретному місці ОАЗи, не витрачаючи час і гроші на телепортацію кожного з аватарів. Я користувався нею вперше.
Обернувшись, я побачив, що мій аватар стоїть перед великою С-подібною стійкою приймальні. Над нею висів логотип компанії «IOI» — гігантські хромовані літери двадцять футів заввишки. Коли я підійшов до столу, неймовірно красива блондинка встала, щоб мене привітати.
— Містере Парзіваль, — сказала вона, злегка вклонившись. — Ласкаво просимо в «Innovative Online Industries»! Одну хвилинку. Містер Сорренто вже в дорозі.
Не знаю, як це було можливо, адже я не попереджав їх про візит. Поки я чекав, спробував активувати відеозапис, але «IOI» відключила таку можливість в цій чат-сесії. Вони явно не хотіли, щоб у мене був відеодоказ того, що тут мало відбутись. Накрився мій план опублікувати інтерв’ю на «Ютубі».
Менш ніж через хвилину в автоматичних дверях на протилежному боці оглядового майданчика з’явився інший аватар. Він попрямував до мене, його чоботи стукали по полірованій підлозі. Це був Сорренто. Я впізнав його, бо він не використовував стандартного аватара-шістку — одна з переваг його посади. Обличчя його аватара відповідало фотографіям в Інтернеті. Світле волосся і карі очі, яструбиний ніс. Він таки носив стандартну уніформу «шісток» — темно-синій комбінезон із золотими погонами на плечах і срібним логотипом «IOI» справа на грудині, під яким вказувався номер працівника: 655321.
— Нарешті! — сказав він, підійшовши та посміхаючись, як шакал. — Відомий Парзіваль удостоїв нас своєю присутністю! — Він простягнув праву руку в рукавичці. — Нолан Сорренто, керівник операцій. Для мене велика честь зустрітися з тобою.
— Так, — сказав я, роблячи все можливе, аби звучати відсторонено. — Взаємно, мабуть.
Навіть як проекція в чат-сесії, мій аватар міг би зобразити потиск руки. Замість цього я просто дивився на неї, так ніби він пропонував мені дохлого пацюка. Через кілька секунд він її опустив, але його посмішка не зникла. Вона стала ще ширшою.
— Будь ласка, йди за мною.
Він провів мене через палубу, назад через автоматичні двері, які ковзнули і відкрили великий пусковий док. Там містився один міжпланетний шатл, прикрашений логотипом «IOI». Сорренто почав підніматися, але я зупинився біля трапу.
— Навіщо ви привели мене сюди через чат-сесію? — запитав я, вказуючи на док навколо нас. — Чому б просто не повідомити свою пропозицію в чат-кімнаті?
— Прошу, зроби мені приємність, — сказав він. — Ця час-сесія є
Я приєднався до нього в шатлі. Рампа втягнулася і ми стартували з доку. Через серпоподібне вікно корабля я побачив, що ми покидаємо одну з орбітальних космічних станцій «шісток». Безпосередньо перед нами була планета IOI-1, масивна хромована куля. Вона нагадала мені про плаваючі сфери-вбивці з фільму «Фантазм». Мисливці називали IOI-1 «рідною домівкою шісток». Компанія побудувала її незадовго після початку змагання, щоб та служила онлайн-базою «IOI» з оперативної діяльності.
ebooksa