Першому гравцеві приготуватися

Сорренто, здавалося, сприйняв моє мовчання як натяк, що йому треба продовжувати.

— Ти знаєш, всупереч поширеній думці, коли «IOI» отримає контроль над ОАЗою, вона не зміниться дуже кардинально. Звичайно, ми будемо змушені стягувати щомісячну плату з кожного користувача. І збільшити доходи від реклами. Але ми також плануємо зробити багато поліпшень. Фільтри контенту. Жорсткіші умови будівництва. Ми збираємося зробити ОАЗу кращим місцем.

Ні, — подумав я. — Ви збираєтеся перетворити її у фашистський корпоративний парк розваг, де ті, хто все ще зможе дозволити собі плату за вхід, більше не матимуть і краплі свободи.

Я почув достатньо пропозицій від цього мудака.

— Гаразд, — сказав я. — Вважайте я в ділі. Записуйте мене. Чи як ви це називаєте. Я з вами.

Сорренто виглядав здивованим. Це явно була не та відповідь, яку він очікував. Він широко посміхнувся і збирався знову запропонувати мені руку, коли я перервав його.

— Але у мене є три невеликих умови, — сказав я. — По-перше, я хочу п’ятдесят мільйонів доларів бонусу, коли знайду «яйце» для вас, хлопці. Не двадцять п’ять. Чи це здійснимо?

Він навіть не роздумував.

— Готово. Які інші умови?

— Я не хочу бути другим в командуванні, — сказав я. — Я хочу вашу роботу, Сорренто. Хочу бути головним у всьому кодлі. Керівником операцій. El Numero Uno. О, і я хочу, щоб всі називали мене El Numero Uno. Це можливо?

Мій рот функціонував незалежно від мозку. Я нічого не міг з собою вдіяти.

Посмішка Сорренто згасла.

— Що ще?

— Я не хочу працювати з вами, — я вказав пальцем на нього. — У мене від вас холодок по спині. Але якщо ваші начальники готові звільнити вашу дупу і дати мені вашу посаду, я в справі. Угоду укладено.

Тиша. Обличчя Сорренто не виказувало жодних емоцій. Він, напевно, відчував щось, може, злість або лють, але програма відфільтровувала його вигляд.

— Чи не могли б ви поговорити з вашим начальством і дати мені знати, чи вони на це погодяться? — запитав я. — Чи вони наглядають за нами прямо зараз? Б’юся об заклад, так і є. — Я помахав рукою у невидимі камери. — Привіт, народ! То що скажете?

Запала довга мовчанка, під час якої Сорренто просто дивився на мене.

— Звичайно, вони наглядають за нами, — сказав він нарешті. — І вони щойно повідомили мені, що готові погодитися на всі твої вимоги. — Він зовсім не звучав засмученим.

— Дійсно? — сказав я. — Чудово! Коли я можу почати? І, що ще важливіше, коли ви можете піти?

— Негайно, — сказав він. — Компанія підготує договір і відправить твоєму юристу для затвердження. Тоді ми… вони влаштують твій переліт у Колумбус, щоб підписати документи і закрити операцію. — Він встав. — На цьому…