Я все ще не знав, на що посилався цей рядок про забуте місце, або де його шукати. Я відвідав кожне забуте місце, про яке тільки міг згадати. Відтворення будинку сімейки Адамсів, покинута халупа з трилогії «Зловісні мерці», квартира Тайлера Дердена з «Бійцівського клубу» і ферма Ларсів на Татуїні. Жодного Нефритового ключа всередині. Глухий кут на глухому куті.
Я ще й не розшифрував значення останніх рядків. Які трофеї я мав здобути? Чи це якась заплутана метафора? Мусив існувати простий зв’язок, якого я не бачив. Хитре посилання, для розуміння якого мені не вистачало розуму чи обізнаності.
З того часу мені не вдалось досягти прогресу. Кожного разу перечитуючи катрен, я не міг зосередитись через постійне захоплення Арт3мідою. Все закінчувалось тим, що я закривав щоденник Грааля, телефонував їй та питав, чи не хоче вона зустрітися. Вона майже завжди хотіла.
Я переконував себе, що це нормально трохи поледарювати, адже ніхто, здавалось, не досяг успіху в пошуках Нефритового ключа. Табло залишалось незмінним. Здається всі застрягли, як і я.
Тижні минали, а ми з Арт3мідою проводили все більше й більше часу разом. Навіть коли наші аватари були зайняті іншими справами, ми надсилали одне одному електронні листи і миттєві повідомлення. Ми не припиняли спілкуватись.
Найбільше я хотів зустрітися з нею в реальному світі. Віч-на-віч. Але не казав їй про це. Я був впевнений, що вона мала до мене сильні почуття, але при цьому тримала на відстані. Незалежно від того, наскільки я їй відкривався — а я розповів майже усе, включаючи своє справжнє ім’я — вона завжди категорично відмовлялася виказувати які-небудь подробиці свого життя. Я знав лише, що їй дев’ятнадцять і що вона живе десь в західній частині Північної Америки. Це все, що вона розповіла.
Її образ, що сформувався у моїй свідомості, був найочевиднішим. Я уявляв її як фізичний прояв аватара. З тим самим обличчям, очима, волоссям і тілом. Попри те, що вона не раз казала, нібито в дійсності й близько не схожа з аватаром, а саме не така приваблива.
Відколи я став проводити більшість часу з Арт3мідою, ми з Ейчем почали віддалятися один від одного. Замість того, щоб зустрічатись кілька разів на тиждень, ми говорили декілька разів на місяць. Ейч знав, що мені подобається Арт3міда, але ніколи не докоряв, навіть коли я підставляв його в останню хвилину, щоб натомість зустрітись з нею. Він лише знизував плечима, радив бути обережним і казав:
— Я дуже сподіваюся, що ти знаєш, що робиш, Зі.
Звичайно, я не знав. Мої стосунки з Арт3мідою суперечили здоровому глузду. Але я нічого не міг вдіяти зі своєю закоханністю. Так чи інакше, сам того не розуміючи, я поступово замінив одержимість пошуком «великоднього яйця» Галлідея на одержимість Арт3мідою.
Зрештою, ми почали ходити на «побачення», влаштовуючи одноденні поїздки в екзотичні місця ОАЗи та ексклюзивні нічні клуби. Спочатку Арт3міда протестувала. Вона вважала, що мені не варто світитись, тому що як тільки «шістки» дізнаються, що їхня спроба вбивства провалилася, вони знову внесуть мене в список жертв. Але я сказав їй, що мене це більше не хвилює. Я вже ховався від «шісток» у реальному світі і відмовлявся продовжувати ховатися від них ще й в ОАЗі. Крім того, мій аватар був дев’яносто дев’ятого рівня. Я відчував себе майже непереможним.
Можливо, я просто намагався справити враження на Арт3міду, вдаючи безстрашного. Якщо так, думаю це спрацювало.
Але перед виходом ми все ще маскували аватарів, бо знали, що таблоїди ряснітимуть заголовками про те, що Парзіваль та Арт3міда почали регулярно з’являтися разом на публіці. Однак був один виняток. Одного вечора вона запросила мене на «Шоу жахів Роккі Горрора» у величезному кінотеатрі розміром зі стадіон на планеті Транссексуал, де проводили найпопулярніші і найдовші покази фільмів в ОАЗі. Тисячі аватарів приходили на шоу, щоб насолодитися виступом з участю аудиторії. Як правило, піднятися на сцену і допомогти розіграти фільм перед гігантським екраном дозволяли тільки давнім членам фан-клубу Рокі Горрора, і то лише після виснажливих прослуховувань. Проте Арт3міда скористалась своєю популярністю, смикнула за кілька ниточок, і нам дозволили приєднатися до акторського складу шоу тієї ночі. Уся планета була зоною без PvP, тому я не хвилювався щодо нападу «шісток». Правда, коли почалося шоу, в мене був серйозний напад страху перед сценою.
Арт3міда була ідеальною Колумбією, а я мав честь зіграти її зомбі-обранця — Едді. Я змінив зовнішність аватара, щоб виглядати як Міт Лоуф у фільмі, але виступав і попадав у фанеру паршивенько. На щастя, глядачі не судили суворо, тому що я був знаменитим мисливцем Парзівалем, і явно весело проводив час.
Та ніч була найвеселішою у моєму житті. Я сказав про це Арт3міді пізніше, і тоді вона нахилилася і вперше мене поцілувала. Я не міг цього відчути, звичайно. Та це не завадило моєму серцю забитись швидше.
Я чув усі заїжджені попередження про небезпеку закохуватись у когось, кого знаєш тільки онлайн, але проігнорував їх. Я вирішив, що ким би Арт3міда не була насправді, я був у неї закоханий. Я відчував це, глибоко в центрі свого єства, м’якому як карамель.
А потім однієї ночі, наче повний ідіот, я сказав їй, що відчував.
ebooksa