Кінець Жовтого дива

Худайберди Тухтабаєв Кінець Жовтого дива

Якщо ви читали повість-казку X. Тухтабаєва «Пригоди двієчника» про Хашима Кузиєва, котрий знайшов чарівну шапочку, вам цікаво буде дізнатися, ким став кмітливий шибеник, як йому працювалося в міліції, в яких складних і часом небезпечних операціях він брав участь.

Цей веселий пригодницький роман з елементами казкової фантастики удостоєний премії Всесоюзного та Республіканського конкурсів на кращий твір про радянську міліцію.

2011-11-29 uk uz Григор Тютюнник MVV http://kompas.co.ua doc2fb, ImageFB2, FictionBook Editor Release 2.6 2011-11-29 http://kompas.co.ua B110D6D5-8C1D-43CD-94F5-7FBD28F8A7A9 1.0 "Веселка" Київ 1978 Худайберды Тухтабаевич Тухтабаев КОНЕЦ ЖЕЛТОГО ДИВА Приключенческий роман (На украинском языке) Для среднего школьного возраста. С узбекского. Перевод Григория Михайловича Тютюнника Рисунки Тома Михайловича Тарнавского. Издательство «Веселка», Киев, Бассейная, 1/2. Редактор Н. І. Тищенко. Художній редактор Д. П. Присяжнюк. Технічний редактор Ф. Н. Резник. Коректори Л. К. Скрипченко, В. В. Богаєвський. І. Б. № 825. Здано на виробництво 2.09.1977 р. Підписано до друку 10.02.1978 р. Формат 60X84 1/16. Папір друк. № 2. Гарнітура шкільна. Друк високий. Фіз. друк. арк. 14. Умовн. друк. арк. 18,02+3 нак. ((0,7Б) = 13,77. Обл. — вид. арк. 13,59+3 нак. (0,36)-18,95. Тираж 50000. Зам. 7–2697. Ціна 60 коп. Видавництво «Веселка», Київ-4, Басейна, 1/2. Головне підприємство республіканського виробничого об"єднання «Поліграфкнига» Держкомвидаву УРСР, Київ-57, Довженка, 8

Худайберди Тухтабаєв

КІНЕЦЬ ЖОВТОГО ДИВА

Пригодницький роман

^©  _{http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література}

_{З узбецької}

_{Переклад Григора Тютюнника}

_{Малюнки Тома Тарнавського}

_{Перекладено за виданням: Худайберды Тухтабаев, Конец Желтого Дива, «Ёш гвардия», Ташкент, 1976}

ЧАСТИНА І

ТОВАРИШ ПОЛКОВНИК

Вибрав, нарешті, професію

Отак і пішли, й пішли мої справи на лад. Це й не дивно, адже я такий хлопець: чого схочу, того завжди доб"юся. Ми вже закінчували восьмий клас, і я, траплялося часом, замислювався над тим, що робитиму далі. Чи піду вчитися й ще морочитиму голову вчителям, чи підшукаю собі якусь підходящу роботу. Але ж мені завжди усміхається щастя. Так воно сталося й цього разу. Наш дорогий директор Атаджан Азизович виголосив промову на випускному вечорі і наприкінці своєї промови, що тривала сімдесят три хвилини сорок одну секунду (я сам стежив по годиннику «Ракета», який мої тато й мама подарували мені до цього дня), сказав так:

— Ось таким, значить, чином, — Атаджан Азизович одсьорбнув трохи чаю з піали, — все інше залежить від вас самих, любі друзі. Хто бажає закінчити десятирічку, будь ласка, переходьте в школу імені Макаренка, що в сусідньому кишлаку, і вчіться на здоров"я. Зі свого боку, ми можемо сьогодні ж передати їм ваші особові справи. Хто хоче набути якоїсь професії — теж, будь ласка. Скрізь повно професійних училищ, а ми, що в нашій силі, допоможемо вам улаштуватися. Хоч би ось ти, Хашимджане, що ти міркуєш собі робити?

І тої ж миті мені наче в голову стукнуло. Я схопився з місця і твердо, навіть не зморгнувши оком, заявив:

— Я хочу стати перукарем.

— Що?.. Ти сказав… перукарем?

— Так, я хочу стати перукарем. Бабуся моя каже, що від довгого навчання у мене порідшали мізки і тому іноді мокро під носом.

Хлопці, звісно, засміялись, а Атаджан Азизович поспіхом перевів мову на інше.

— Ти це остаточно вирішив?