— Ти при своєму розумі?! — загорлав голова.
— Не знаю, — знизав я плечима.
— Кажу тобі: добрий голову!
— Не буду.
Раїс-ака, не тямлячи себе, почав був уставати з місця, але я хутко вискочив надвір, а звідти просунув голову крізь вузеньке віконце.
— Я вас доголю, якщо пообіцяєте збудувати нову перукарню.
— Гаразд, обіцяю, — впав на стілець голова.
— Ви це обіцяєте Уста буві вже десять років.
— Я тебе не дурю, братику, ну йди ж…
— Ні. Напишіть розписку — тоді доголю.
— Я тебе, негідника, завтра ж вижену з роботи! — знову розгнівався раїс-ака.
— Якщо зможете, звільняйте сьогодні, хоч зараз! Краще байдикувати безробітним, ніж обслуговувати людей у такій темній і сирій норі!
— Гаразд, яку написати тобі розписку? — знову впав у крісло голова.
— Досить буде, як напишете, що, коли від завтрашнього дня не почнете будівництва нової перукарні, не називати вас раїсом.
Голова схопився, хотів був шпурнути ногою наш стіл і піти, та вчасно згадав про свою недоголену голову і, зітхнувши, сів на місце. Потім вийняв з кишені кулькову ручку, зірвав зі стіни якусь красуню і, написавши на звороті розписку, подав мені у вікно.
— На, тримай, нахабо, тримай, негіднику! Вдовольнився тепер?
— Ні. Не вдовольнився, — сказав я, повертаючи йому розписку. — Тут бракує печатки.
Раїс-ака знову почав буряковіти.
— Якби ти був моїм сином — відшмагав би за таке знущання найширшою ремінякою. — З цими словами він вивудив з кишені печатку і сердито шльопнув нею по розписці.
— Бери та доголи швидше, шайтанове дитя!
ebooksa