Одначе незабаром за мною ув"язалась машина, яка й не думала об"їжджати мене. І я, звичайно, не збирався поступатися їй дорогою. Спершу вона давала довгі гудки, потім зупинилась, уткнувшись буфером у мої голі литки. Це був жовтий УАЗ з червоною подовжньою смугою по боках. З нього вийшли два міліціонери: один довготелесий і худий, другий — коротенький і товстий. Вони, видно, навмисне так підібралися, щоб смішити людей, як Тарапунька й Штепсель.
— Далеко мандруємо, громадянине? — поцікавився довготелесий.
— На базар. По дині, — відповів я, намагаючись не обертатися.
— Он як? — здивувався товстий.
— Ворожі війська безладно відступають, вперед! — скомандував я, не зупиняючись.
— Стривайте, — довготелесий узяв мене за лікоть.
— Не чіпайте, бо вибухну, я — бомба! — налякав я. Низенький смикнув напарника за рукав:
— Дай йому спокій, хіба не бачиш, це справжній божевільний.
На що довготелесий відповів:
— У тебе хоч трошечки жалості є взагалі?! А що буде, як машина наїде на бідолаху? Такий молодий хлопчисько і на мого меншого брата схожий… Може, він із клініки втік і його всі розшукують?
Низенький заблагав:
— Але ж ми спізнюємося у дільницю!
— Все одно, — заперечив довготелесий. — Я його так не кину, совість не велить.
І, ступивши два кроки, наздогнав мене.
— Послухай, братику, як тебе звати? — Він вимовив ці слова таким турботливим голосом, що я замалим не відповів: «Хашим». Але взяв себе в руки — треба ж грати свою роль!
— Звати Наполеон.
— Добре. А прізвище?
— Бонапарт.
— Гаразд, чудово! От і познайомились. А чи не скажете, ваша величність, куди так поспішаєте?
— Завоювати Європу! А потім Індію…
ebooksa