Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.,

22
18
20
22
24
26
28
30

Оповідання «Душа» вперше надруковане в «Літературно-науковому віснику» 1898 р., а написане 1895 р.; перегукується з однойменним оповіданням Михайла Петрушевича, якого Кобринська зобразила в образі отця Урбановича. Інші твори походять зі збірки «Казки».

Душа

Психологічний ескіз

– Отсе наш молодий, недавно наданий сотрудник о. Урбанович, – презентувала Савина пані Євгенії молодого, найбільше – двайцяти шести літ чоловіка в духовнім вбраню.

Він був невеликого росту й утлої будови тіла. Хороший не був, та було в його особі щось дуже принадне, особливо звертали увагу його великі, чорні, розумні очі.

– Пані добродійка прибули, здається, на літній сезон. До нас в ту пору стягається багато людей, щоби відітхнути свіжим повітрям нашого напівсільського місточка.

– Властиво хотіла я відвідати своїх, однак не перечу, що вибралася для того в літню пору, щоб перебути міську спеку.

– Вліті по містах справді тяжко видержати.

– А ще у Відні – правдиве пекло.

– Пані добродійка проживають у Відні?

– Так, у Відні.

– Віденська курява далась і мені добре в тямку.

– Так ви, отче, знаєте Відень?

– Я віденський семінарист.

– То ви, певно, останній з того розв’язаного інституту?

– Останній з дому Сєкєржинських [63], – сказав молодий сотрудник веселим тоном.

– З принципового боку, – говорила далі пані Євгенія, – се розв’язанє ніби неважне, та в дійсності се варварський замах наших ворогів на вищу освіту руського духовенства, якої воно мусило набиратися в таких центрах, як Відень.

– Зовсім справедливо. Наші вороги підхопили, що питомці, виховані у Відні, все-таки поза мертву теологічну науку захоплювали ширшу освіту, знайомилися з поступовим змаганєм науки, з її ідеалами.

– Тепер справді вже не можна буде надіятись ніякої вищої освіти по священиках, вихованих в приватних закладах провінційних міст.

– Се на те й придумано, щоби виходили аскети, люди без пожитку для власної вітчини, – говорив Урбанович.