Заки о. Урбанович зміг здобутися на чемну формулку, щоб не трудилась, вона встала й пішла до свого покою.
– Незвичайно симпатична жінка, – сказав Урбанович до пані Савини, що, запрезентувавши його Євгенії, лишила їх була самих, а тепер, власне, вернула до покою.
– Однак видко, що житє не все їй усміхаєся. Якийсь сум пробиваєсь в кождім єї погляді і руху, хоч ніби весело говорить і сміється, – додав з натиском.
– Житє людське не ллється медом, – відповіла, покивуючи головою, Савина. – Але той смуток, що дійсно, як кажете, пробивається з кожного єї погляду і руху, лишився у неї по страті сина, одинокої дитини.
Розмова їх перервалася, бо Євгенія, власне, вернула з книжками й положила їх перед Урбановичем.
О. Урбанович переглянув книжки й завважив, жартуючи, що се не конче відповідна лектура для священиків і жінок. Донедавна священики були одинокими провідниками жінок, а тепер жінки потягають їх на бездорожні.
– Видно, що нові течії часу сильнійші, коли жінки потягають за собою сю дійсно колись сильну фалангу, – відповіла тим самим тоном Євгенія.
Урбанович вибрав кілько книжок і попрощався.
Відтоді він часто забігав, і ті його відвідини належали до найприємніших хвиль Євгенії в домі свояків. Вони порушували принципові й непринципові питаня, а переважно говорили багато про зміст разом прочитаних книжок. Урбанович приходив часом з молоденькою і хорошою жінкою, що так і хапала за серце ангельським поглядом голубих очей. Однак тоді розмова не клеїлась, бо треба було змінювати теми і вибирати такі, щоб і вона могла брати уділ у розмові. Відчував те, мабуть, також і Урбанович, бо найчастійше приходив сам.
Одного разу Євгенія зміркувала, що він мав ніби якесь важнійше діло до неї, і не помилилася.
Коли лишилися самі, що трафлялося часто, він з тайним виразом лиця витягнув з бічної кишені звиток паперу.
– А се що таке цікавеньке приносите мені? – спитала Євгенія.
– Не знаю, чи се буде для вас цікаве. Для мене цікаве буде те, що ви на се скажете?
– Що се?
– Проби мойого пера.
– А! – здивувалась Євгенія і простягнула руку. – Се дійсно цікаве, лишите мені до прочитаня?
– Ні, я сам прочитаю, а ви будете ласкаві сказати, чи то що варто.
Він зачав читати.
Були то короткі ескізи, а в них живо описано прибутя молодого сотрудника на нову посаду в малім місточку і характерні епізоди початків нового житя.
Євгенія була порушена. В писаню молодого автора видно було безперечний талант. Та коли автор виразно зажадав, щоб виказала йому похибки, вона завважила, що, може, замало вглибляється в думки й чутя виведених в оповіданю людей.