Після першого враження від таємного візиту хворої сестри вона намагалася пояснити собі цей випадок сном, припускаючи, що сестра їй примарилася під впливом тривожної думки про неї перед сном. Вона не розбудила нікого, знову лягла в ліжко і спокійно проспала решту ночі.
Але яке ж було її здивування, коли рано-вранці її розбудили фатальною звісткою: її сестра померла в ту ніч і, як виявилося, о тій самій годині, коли вона побачила її обличчя понад ширмою!..
Прогулянка дідька
Це було роки два тому, в кінці зими, я найняв у Петербурзі ввечері візника на Васильївський острів. Дорогою я розговорився з візником, побачивши, що його кремезний вороний кінь при в’їзді на Палацовий міст уперся і почав крутити санками.
– Що з ним? – запитав я візника. – Ще чого доброго перекине сані…
– Не бійтеся, ваша милість, – відказав візник, смикаючи коня за вудила і обережно спрямовуючи на міст.
– Щось із ним не в порядку.
– Та так… дідько його візьми!
– Що з ним сталося? Може, хлопчиська ваші їздили і не вберегли?
– Біс пожартував! – відповів зовсім не жартома візник: – Нечиста сила пожартувала.
– Який біс? Яка нечиста сила?
– Хіба не бачите, що його усе тягне ліворуч з мосту на набережну?
Я став розпитувати, і візник, молодий хлопець років двадцяти двох, русявий, ставний і тямущий, оповів:
«Місяць тому я стояв з оцим конем на набережній біля кам’яниці за сенатом. От я стою та стою, ніхто мене не гукає, то я й забився у сани і задрімав. Була, либонь, друга година ночі. Це я добре запам’ятав, бо почув, як на фортеці бив дзиґар. І тут чую – хтось трясе мене за плече, я вистромив голову з-під повсті і бачу: брама банку відчинилася, а на ґанку стоїть високий, в багатому хутрі, теплій шапці і з червоною стрічкою на шиї пан. З себе рум’яний і сивий, а біля саней – швейцар з ліхтарем.
– Вільний? – запитав мене швейцар.
– Вільний, – відповів я.
Пан сів у сани і сказав:
– На Волкове кладовище.
Привіз я його до цвинтарної загорожі, пан вийняв гаманця, кинув мені нового карбованця і пройшов в хвіртку.
– Накажете чекати? – запитав я.
ebooksa