Антологія української готичної прози. Том 1,

І обидва приятелі стали з завзяттям розпихати натовп, пробираючись до яток.

– Тимоше! Гей, свате! – кричав Грицько понад голови. – Я не вспіваю за тобою.

Тиміш озирнувся і зачекав приятеля.

– Адже ж я, свате, з самого ранку нипаю за тією шапкою, та все ніяк не приміряю – то велика, то мала, – жалівся Грицько.

Не пройшли вони ще й двадцяти кроків, як опинилися перед лавками, у яких можна було знайти все, починаючи від сала, дьогтю і до картатих плахт, що були предметом гарячих пожадань багатьох українських кокеток. Перед одним із наметів красувалися чудові сірі баранячі шапки.

– Пишні шапки, – сказав Тиміш, підходячи до лавки.

– Добродію, що купуєте? Зайдіть до нас, у нас є все, – заторохтів жидок, підбігаючи до Тимоша, помітивши його жадібний погляд.

– Тьху, проклятий! А щоб тобі горіти в пеклі й не згоріти, жидові поганому! – відплюнувся Грицько, коли побачив, як довготелесий жидок тягне Тимка за свитку до своєї лавки.

– Гей, Тимку! Зажди купувати! – сказав Грицько занепокоєно, спиняючись на порозі крамнички.

– Багатий товар, – приказував Тимко, насаджуючи на самі брови смушкову шапку, яку йому підсунув жид.

– Свате, зачекай міряти. Та же бачиш, що то жид продає! – гукав Грицько.

– Та чи жид не чоловік? Та що ти, мазепо, відбиваєш покупця?! – визвірилася з-за ляди Хайка, чорна й худа жидівка.

– Розкішний товар! – прицмокував Тиміш, погладжуючи рукою хутро. – Вибирай і ти собі, Грицю.

– В землю западуся, а в жида не куплю! Ще тільки вчора наш дячок читав у книзі заборону християнам купувати у поганих собі одежу. Бо ж на нас православний хрест лежить.

– Ха-ха-ха! – засміялась, попискуючи, жидівка. – Певно, твій дячок був п’яний, і ти з ним!

І при цьому вона кинула на Грицька такий лютий погляд своїх великих запалих повних вогню очей, що у того зашкребли коти на серці.

– Не чував я щось про теє, куме, – відказав Тиміш і купив шапку, віддавши стару на додачу.

– Прощавай, добродію, – проводжав до дверей Тимка рябий жид. – Я продав тобі чудо, а не шапку. Раз вбереш, більше не знімеш! – ще й при цьому кланявся, що аж поли його довгого сурдута розліталися на всі сторони і відкривали запалий живіт, на якому теліпалося безліч брудних поворозок.

– А багатий товар! – прихвалював Тиміш свою обнову.

– Був би, може, й багатий, якби ти його не у жида купив. А то гляди, Тимку, не вийшло б тобі на зле з твоєю шапкою, – супився Грицько.