– Піду, до того ж вночі. Хочу побачити, чи оживе холодна красуня.
– Манведе, – мовила Анеля м’яким, але дуже рішучим голосом. – Я забороняю вам туди йти.
– Пробачте, – пробурмотів упертюх, – але я змушений повестися негалантно і цього разу не послухатися.
Анеля довго не зводила з нього погляду, більше здивованого, аніж сердитого, потім відвернулася, її груди піднімалися, подих забило, а по щоках текли сльози.
Манвед взяв свою шапку, уклонився і вийшов. Невдовзі ми почули лускіт батога його кучера і дзеленчання дзвоників.
Анеля, хлипаючи, покинула кімнату.
Наступного ранку я відвідав Манведа з наміром налаштувати його на мирний лад, але він поводився ще впертіше, ніж напередодні ввечері.
– Усі вони тиранки, наші жінки, – вигукнув він сердито. – Тільки одні топчуть нас ногами, а інші – тиранять сльозами. Якщо поступлюся хоч раз, я пропав. Тепер я неодмінно відвідаю загадковий замок, негайно.
Він швидко одягнувся, звелів осідлати коня і попрощався зі мною на парадних сходах перед будинком.
– Отож ти справді їдеш туди? Цікаво, що з цього вийде?
– Мені також.
Ми кивнули один одному, й Манвед пришпорив коня, заскрипів сніг, блискучі крижинки порснули з-під кінських копит. Я дивився йому вслід, доки він зник у білому тумані.
Два вечори Манвед не з’являвся у товаристві, на третій прийшов. Прийняли його досить холодно. Анеля, здавалося, його не помічала, голосно сміялася – що зовсім не було їй властиве – і бавилася зі своїм песиком, а той страшенно з того тішився, то гарчав, то повискував, то гавкав, ставав на задні лапки й знову опускався на всі чотири і без угаву метляв хвостом.
Манвед сидів незвично мовчазний, його обличчя було серйозне, задумливе і дуже бліде, темні очі палахкотіли, і похмура складка заклалася над ними, наче тінь або рубець від удару шаблею.
Нарешті заговорив старий пан.
– Ну? Що? Ви були там, нагорі, пане Вероський?
Оте «пане» було навмисне підкреслено. Манвед лише мовчки кивнув.
– Ну‚ то розповідайте! – вигукнув ад’юнкт і нервово висмикнув білі манжети із рукавів свого чорного сурдута.
– А мені нецікаво, – кинула Анеля.
– Такі речі завжди цікаві, – з гідністю заперечила господиня дому. – Налийте собі гарячого чаю і розповідайте.