Антологія української готичної прози. Том 1,

– Се так завсігди було, – промовила Урбановичева. – Ходило, ходило, прийшло і забирає мого чоловіка.

Потім одна з пань стала розповідати, що як її мама вмирала, то також так ходило щось і гуркало по хаті.

– При смерті батька мого мужа щось також плакало під вікном, – договорила друга.

Розмова на сю тему потяглася далі, а пані випереджували одна одну в оповіданю страшних прогностиків.

По якімсь часі на поді було чути знов, як би якийсь легкий хід, а потому ніби щось упало з бантини.

Урбановичева скорчилася і звинулася в клубок.

– Се мусить кіт ловити мишей, – сказала Євгенія.

– Але у мене нема кота, – відповіла майже гнівно Урбановичева.

Євгенія замовкла. Загадкові туркоти вона пояснювала собі коли не котом, то іншим якимсь нічним звіриком, а проте, в такій поважній хвилі вони набирали якогось іншого значіня і сильно потрясали єї нерви.

– Може, добре хто вліз на під, користуючи з загального замішаня, – завважила по хвилі Грамська.

Се видалося і Євгенії найправдоподібнішим, і вона порадила переконатись і піти на під. Грамська взяла свічку й пішла наперед, за нею поступала Євгенія. Вже були на перших ступенях сходів, коли Грамська задержалася.

– Ідіть, закличте Поповича, бо як се справді який злодюга, то що ми самі з ним зробимо?

Євгенія сповнила розказ. Попович не опирався, та якось нерадо встав і пішов за панями.

– Беріть і паламаря, – командувала дальше Грамська.

На поді не було нікого; і лиш як би на підтвердженя здогадів Євгенії, що се закрався звірок, стояла розкинена купка кукурудзів й іншого зерна, призначеного для курей.

– А що? – запитала Урбановичева разом з двома панями, коли ті четверо зійшли з поду.

– Нічого, – відповів коротко Попович.

Урбановичева загорнулася ще тіснійше в шаль; з очей її товаришок блиснув тріумф. Сей проблеск тріумфу спостеріг і Попович і додав з чутною нетерплячкою в голосі:

– Коли тихо в хаті, то нехай хоч ворона сяде на дах, а здаєся, що то хтось ходить.

– Ворона або не ворона не кождому чоловікові покажеся, – завважив паламар, стаючи по стороні прихильної до містицизму групи.