– Розуміється. Целібат буде вже, здається, доконечним наслідком новійшої школи.
– Тож, видко, ви не мали практичності теперішніх молодих людей, що, вступаючи в зв’язок родинного житя, стараються передовсім запомогти свою касу посагом жінки.
– Противно. Гадаю, що я дав тим доказ великої практичності, бо не шукав грошей, женився без маєтку й так не дознав бодай розчаруваня, котре так часто трафляєся, коли чоловік жениться задля маєтку.
Обоє весело засміялись.
– Коли вам се зробить приємність, то можу позичити вам сю книжку.
– Зробите мені, добродійко, більше як приємність, а правдиву ласку, бо оскільки міркую по тутешніх обставинах, тут не тяжко й зовсім забути читати.
– Бодай, доки я буду, не забудете, бо я привезла з собою ще дещо цікавійше.
Євгенія вичислила кілька новійших книжок. О. Урбанович не знав ані одної з них.
– Принесу вам показати.
Заки о. Урбанович зміг здобутися на чемну формулку, щоб не трудилась, вона встала й пішла до свого покою.
– Незвичайно симпатична жінка, – сказав Урбанович до пані Савини, що, запрезентувавши його Євгенії, лишила їх була самих, а тепер, власне, вернула до покою.
– Однак видко, що житє не все їй усміхаєся. Якийсь сум пробиваєсь в кождім єї погляді і руху, хоч ніби весело говорить і сміється, – додав з натиском.
– Житє людське не ллється медом, – відповіла, покивуючи головою, Савина. – Але той смуток, що дійсно, як кажете, пробивається з кожного єї погляду і руху, лишився у неї по страті сина, одинокої дитини.
Розмова їх перервалася, бо Євгенія, власне, вернула з книжками й положила їх перед Урбановичем.
О. Урбанович переглянув книжки й завважив, жартуючи, що се не конче відповідна лектура для священиків і жінок. Донедавна священики були одинокими провідниками жінок, а тепер жінки потягають їх на бездорожні.
– Видно, що нові течії часу сильнійші, коли жінки потягають за собою сю дійсно колись сильну фалангу, – відповіла тим самим тоном Євгенія.
Урбанович вибрав кілько книжок і попрощався.
Відтоді він часто забігав, і ті його відвідини належали до найприємніших хвиль Євгенії в домі свояків. Вони порушували принципові й непринципові питаня, а переважно говорили багато про зміст разом прочитаних книжок. Урбанович приходив часом з молоденькою і хорошою жінкою, що так і хапала за серце ангельським поглядом голубих очей. Однак тоді розмова не клеїлась, бо треба було змінювати теми і вибирати такі, щоб і вона могла брати уділ у розмові. Відчував те, мабуть, також і Урбанович, бо найчастійше приходив сам.
Одного разу Євгенія зміркувала, що він мав ніби якесь важнійше діло до неї, і не помилилася.
Коли лишилися самі, що трафлялося часто, він з тайним виразом лиця витягнув з бічної кишені звиток паперу.
ebooksa