– Тут нема нічого страшного! Це тільки купідони, які супроводжують прекрасну Венеру.
– Але ж у них на головах жахливе полум’я! Я боюсь!
Альберт змахнув рукою і все зникло. За розмовою їх застав світанок.
Мальвіна, повернувшись додому, не могла заспокоїтися і все розповіла подрузі. Звичайно‚ під секретом. Обоє дійшли висновку‚ що в образах дітей мусили бути злі духи‚ а сам Альберт – чорнокнижник, і завдяки чарам набув своє багатство.
Цей секрет, переходячи від приятельки до приятельки, незабаром став відомим усьому місту. Старші напучували молодих і недосвідчених, аби уникали товариства Альберта.
Минув рік‚ другий‚ Альберт смітив грошима‚ забави стрясали місто. Мальвіна не мала сумніву щодо його зв’язків зі злим духом, однак виконувала усі його забаганки.
Незабаром чутки про те‚ що Альберт страшний чорнокнижник‚ а його дім славиться розгульними забавами‚ розлетілися по всьому місту.
Минуло кілька літ‚ розгульне життя врешті йому почало набридати, відчув несмак і втому‚ а за ними у душу закрався нестримний смуток.
Неспокій і меланхолія щодня гнітили його‚ тлум лакуз викликав нудьгу‚ прекрасна стать втратила для нього усі приваби, а в Мальвіні він почав помічати тисячі недоліків і не хотів уже її більше бачити.
Одного дня він вирушив до густого лісу, аби тільки бути якнайдалі від людей‚ і несподівано помітив чоловіка‚ що сидів на колоді з червоним волоссям на голові. Упізнав його – це був той самий чоловік‚ що навчив його як розбагатіти і командувати духом.
– Чому ти такий засмучений? – запитав чоловік.
– Не відчуваю ні в чому приємності‚ неспокій затьмарив мої думки.
– Може‚ Мальвіна тебе зрадила?
– Мальвіна любила і любить багатство, її кохання мені непотрібне.
– Але ж дух виконує усі твої накази.
– Ніщо вже мене не втішає: ні гроші‚ ні коханки. Я всім погорджую‚ до всього збайдужів і став зимним‚ як брила льоду.
– Що ж‚ тоді послухай моєї останньої ради: збери всіх своїх приятелів і перш ніж північ виб’є на вежі, піди на цвинтар. На могилах побачиш спалахи зимних вогнів. Запроси їх до себе на забаву.
По цих словах чоловік зник.
Повернувшись додому, Альберт негайно взявся виконувати те, що йому порадив у лісі той дивний червоний чоловік. Маючи кількох гостей у себе, залишив їх вдома, а сам поквапився на цвинтар. Ніч була тиха і темна, хрести на могилах ледве виднілися‚ зате блимали вогники‚ що скидалися на спалахи гаснучих свічок.
– Земні духи! – вигукнув Альберт. – Запрошую вас до себе, прошу вашої допомоги! Хочу бути схожим на вас і стати байдужим до світу.
ebooksa