– Ну що? – спитав я з усмішкою. – Мертвий чоловік не ходить більше до тебе?
– Де там не ходить, паночку?! Ані одної ночі не дасть мені спокою! Вимучив мене украй, ні їсти не дасть‚ ні спати! І робити нічого не подужаю!
Я знову спробував пульс – як і раніше; він був пришвидшений. Я посадив її і став розпитувати.
– Твій чоловік помер, кажеш. А давно?
– У Великий піст! – була відповідь.
– Ти була на його похороні?
– Була, ох, – і вона стала розказувати, як їй було важко тоді, але я перебив її мову і спитав:
– Ви жили довго разом?
– Чотири роки прожили.
– І в згоді жили?
– Та в згоді, в згоді… З того дня, як побрались, до самої смерті його жодного разу не посварилися! Він був такий добрий: не те, щоб мене бити, а й не лаяв мене ніколи. Я від нього лихого слова ніколи не чула.
Тут вона примовкла‚ на очі їй набігли сльози, вона уривчасто дихала і була готова розридатися.
– Тобі дуже шкода було чоловіка? – запитав я.
На це питання не могла вже відповідати словами, а вибухнула плачем. Але за дві хвилини, витерши сльози рукавом сорочки, промовила:
– Покинув мене, бідну сироту, одну на всьому світі! У мене немає ні батечка, ні матері, ні братів, ні сестер – одним-одна! Сирота я була в дівках, виросла у чужих людей, змалечку в нужді і в горі! А він полюбив мене, оженився зі мною; і як же любив, як мене кохав! Господи, як кохав! Отак би тільки жити та й жити, так от же Господу невгодно було: узяв його Господь від мене. Господи Боже! Чим же я, бідна, согрішила перед ним, що так мене покарав!
І знову стала ридати.
– Тепер з ким живеш? – питаю.
– Одна, зовсім одна, як стій одна! Чоловік покійний мені двір і хатину залишив. Його батько виділив нас осібно, як тільки він на мені одружився. Инші сини, брати мого чоловіка, ті з батьком у дворі залишилися, а мій небіжчик зі мною осібно став жити.
– Діти у тебе є? – запитав я.
– Немає і не було, не дав нам Бог дітей. Коли б діти були, то, може, тепер і горе було менше, – хто його зна! Тільки дітей немає, я одним-одна після чоловіка залишилася.
ebooksa