— Та-а-ак! Я розмалював ціле дерево в розмальовці, поки мама збиралася! А тепер почав дракона. Там такі дракони — у-у-у! Два дракони! Ти подивишся?
Насправді розмальовку «Зачарований ліс» Єва купила для себе (сказала — від нервів), але за тиждень, жодного разу не розгорнувши, віддала її Теодорові. Три дні малий не відходив від книжки.
— Ого, молодець! Гляну. А ти поснідав?
— Ага! Тату, а ми підемо гуляти?
Тео виглядав краще, ніж у вихідні.
— Обов’язково. Тільки я трохи відпочину після роботи, гаразд?
— Добре. Я хочу до фонтанів. І на батут!
— Сьогодні холодно, фонтани не працюють, — Тео набурмосився, і я з поспіхом додав: — Але батут у нормі, чемпіоне, і чекає на тебе. Зможеш стрибати, скільки влізе.
— Клас! — малюк виставив догори великого пальця — один із двох жестів, принесених із нечастих походів до дитсадка. Від другого ми намагалися його відучити. — А ще я хочу морозива!
— Це ми обговоримо дорогою.
— Я слухався, я вчора весь день слухався, тату! Мені тепер можна морозива!
З логікою в сина все гаразд. І з пам’яттю також. З пам’яттю особливо.
— Дай я взуюся, — процідила крізь зуби Єва.
— Біжи до своєї кімнати, — шепнув на вухо Тео, — я зараз прийду.
І лише коли малий зник за вигином коридору, я підвівся та звільнив Єві місце біля тумбочки зі взуттям. Вона встромила ліву ногу в черевичок — геть не літній, але з огляду на погоду, якраз о’кей, — і нахилилася зав’язати шнурівку. Округлі стегна випнулись, а край вузької й не надто довгої спідниці підскочив. Я підсвідомо відзначив, що якби залишився сидіти навпочіпки, так, як допіру обіймав Теодора, то зараз побачив би Євині трусики. Навіть стоячи — згори — я запримітив мереживну смужку, що вибилася з-під спідниці, й відчув, як кров швидше заструменіла жилами: на дружині не колготки, а панчохи.
У такій ситуації років п’ять тому я б схопив Єву за талію, затягнув до спальні, і… чхали б ми на її спізнення. Вона б не пручалася. П’ять років тому Єва не пручалася б. Років два тому, коли Тео став достатньо дорослим, щоб нам заважати, я б, напевно, притримав дружину за лікоть, щоб їй було легше зав’язати шнурівку. Сьогодні я стояв і спостерігав, опустивши руки вздовж тіла. Терпкий запах її парфумів вичавлював із пам’яті теплий запах синової голівки, і це дратувало.
Єва закінчувала шнурувати правий черевичок, коли я спитав:
— Ти що-небудь відправляла з мого комп’ютера?
— Я не лізу до твого комп’ютера.
— Я серйозно: ти кому-небудь надсилала листи з мого ноута?