І якесь посилання. Рута не стала його відкривати – не до того було – й відписала:
Що там?
Іванка була в мережі. Відповідь надійшла через секунду.
Анна Ігорівна намагалася вбити Якова Демидовича.
Рута скочила на ноги так рвучко, наче хтось підсмикнув її за плечі. Телефон затремтів у руках. Вона перемкнулася на журнал викликів і набрала Іванку. Та відповіла миттєво, ніби тримала палець над кнопкою «Відповісти»: у динаміку не прозвучало жодного гудка.
– Статник, це, на хрін, якась жесть, – випалила подруга.
– Ти, блін, серйозно? – Рута хрипіла, неначе після застуди.
– Прочитай статтю.
– Я не встигла. Зразу набрала тебе.
Іванка мала текст перед очима й узялася похапцем цитувати:
– У Рівному заарештували вчительку середньої школи, яка намагалася вбити свого чоловіка… У середу перед світанком вона завдала йому кілька ножових поранень, однак чоловік зміг утекти та покликати на допомогу… Сусіди знезброїли жінку, після чого зателефонували до поліції… Прізвища не називають, але є фотка, як поліцейські виводять її з під’їзду. Обличчя заблурене, проте волосся, постава, одяг… і ще будинок – оця цегляна багатоповерхівка на Крушельницької, їхній під’їзд, ну, де живуть Чорнаї. Ти ж знаєш. Я навіть на Google Maps заходила та перевіряла. Це вона, Рут. Це Анна Ігорівна.
Рута мовчала. Не могла згадати, як дихати.
– Ти ще тут? – покликала Іванка.
– Так.
– Прикинь, ця чувіха вчила нас цілих п’ять років!
Рута, з якимось дивним відстороненням відзначивши, що її подруга радше збуджена, ніж шокована, не відповіла. Подумала: «От би ти здивувалась, якби почула, що місяць тому ми з тобою ходили на похорон цього самого чоловіка», – але не знайшлася на слова. Натомість силкувалася зрозуміти, що сталося. Вона два дні тому бачилася з Анною. Не те щоб тоді все було гаразд, але точно ніщо не віщувало, що Анна Чорнай замахнеться на вбивство.
(можна вбити тих, кого стосувалися зміни)
(вбити?)
(так, позбутися в реальному житті)
За чверть хвилини Іванка озвалася: