Доки світло не згасне назавжди

22
18
20
22
24
26
28
30

Перш ніж усвідомила, що робить, Рута скочила зі стільчика. Хтось на сусідньому ряді пирснув, і Ада Романівна спідлоба зиркнула на дівчину.

– Руто, що сталося?

Рута повела очима з боку в бік. Іванка сиділа із роззявленим ротом. Сама Рута мала такий вигляд, ніби не тямить, де перебуває і як тут опинилася.

Смішки стихли. Ада Романівна також підвелася.

– З тобою все гаразд?

Лара вбив нареченого її сестри.

Рута випалила:

– Можна мені вийти?

Учителька, не зводячи погляду з дівчини, кивнула.

– Звісно.

Рута нахилилася, згребла з парти ручки, зошит, а тоді випросталася. Вирішила, що Ада Романівна її не зрозуміла.

– Я маю на увазі, можна мені піти? – пауза. – Мені дуже треба.

– Яке піти? – Ада Романівна скинула брови. – Куди? Ти при своєму розумі? Завтра екзамен. Іще однієї консультації не буде.

«Я не тупа, – Руті хотілося закричати, – чорт забирай, я не тупа! Я розумію, що більше консультацій не буде». Натомість вона видушила із себе:

– Я мушу піти просто зараз.

Клас принишк. Ада Романівна помовчала, потім розгублено кліпнула.

– Це через те, що… сталося в коридорі?

– Так.

– Ти знаєш, куди йти?

Рута спершу розгубилася, а потім збагнула, що вчителька запитує про школу, в якій вона завтра вранці писатиме ЗНО з української мови та літератури.