Перш ніж усвідомила, що робить, Рута скочила зі стільчика. Хтось на сусідньому ряді пирснув, і Ада Романівна спідлоба зиркнула на дівчину.
– Руто, що сталося?
Рута повела очима з боку в бік. Іванка сиділа із роззявленим ротом. Сама Рута мала такий вигляд, ніби не тямить, де перебуває і як тут опинилася.
Смішки стихли. Ада Романівна також підвелася.
– З тобою все гаразд?
Лара вбив нареченого її сестри.
Рута випалила:
– Можна мені вийти?
Учителька, не зводячи погляду з дівчини, кивнула.
– Звісно.
Рута нахилилася, згребла з парти ручки, зошит, а тоді випросталася. Вирішила, що Ада Романівна її не зрозуміла.
– Я маю на увазі, можна мені піти? – пауза. – Мені дуже треба.
– Яке піти? – Ада Романівна скинула брови. – Куди? Ти при своєму розумі? Завтра екзамен. Іще однієї консультації не буде.
«Я не тупа, – Руті хотілося закричати, – чорт забирай, я не тупа! Я розумію, що більше консультацій не буде». Натомість вона видушила із себе:
– Я мушу піти просто зараз.
Клас принишк. Ада Романівна помовчала, потім розгублено кліпнула.
– Це через те, що… сталося в коридорі?
– Так.
– Ти знаєш, куди йти?
Рута спершу розгубилася, а потім збагнула, що вчителька запитує про школу, в якій вона завтра вранці писатиме ЗНО з української мови та літератури.