Руті набридло відгортати волосся, вона повернулася обличчям до вітру й застигла, затуливши нижню частину обличчя долонями. Вона збрехала слідчому, нібито Лара провів другу половину понеділка з нею. Що це означає? Вона забезпечила хлопцеві алібі? Ні. Це не був офіційний допит. Рута не знала, як це правильно сформулювати, проте відчувала, що її слова не мали юридичної ваги. Якщо те саме у неї запитають іще раз, вона обов’язково скаже правду, розповість усе, як було. Крім того…
(і він поїхав, так?)
(так)
(що за машина?)
…Гайдаш із легкістю викрив її брехню. Навмисно повів розмову так, аби Рута обмовилася, ніби в понеділок Лара приїжджав до неї на машині. Хлопець не міг приїхати, оскільки його «мерседес» начебто вкрали. Слідчий зрозумів, що Рута каже неправду, а отже, Ларине алібі – не більше ніж вигадка, відповідно, хлопця, попри її брехню, повинні визнати винним. Сам того не усвідомлюючи, Гайдаш допоміг їй: дівчина припустилася жахливої помилки, проте зрештою наче й не зраджувала сестру.
Отже, все гаразд, так?
Рута мружилася проти вітру. Залишався ризик, що про її спробу прикрити Лаврика хто-небудь дізнається. Майже хвилину дівчина прокручувала цю думку в голові та зрештою відкинула її. Хто? І звідки? Навіщо капітанові Гайдашу оприлюднювати неофіційну розмову з одинадцятикласницею? Якщо її викличуть на офіційний допит, Рута відмовиться від своїх слів, заперечить усе, що виклала слідчому сьогодні, та й по всьому.
Дівчина повільно видихнула. Отже, все добре, правильно? Усе гаразд?
Ось тільки чому вона почувається так, нібито земля вислизає з-під ніг?
«Треба поговорити з Інді», – опустивши нарешті руки від обличчя, дівчина швидкою ходою закрокувала додому.
24
Удома Індії не виявилося. Рута промчала коридором, ускочила до своєї кімнати й застигла, втелющившись у порожнє незастелене ліжко. На кріслі та підлозі валялися її білизна й одяг. Дівчина посунула вбік стулку відкотних дверей і зазирнула до шафи. Цілковитий безлад. Рута здогадалася, що то Інді шукала, у що вбратися. Від’їжджаючи з Тернополя, вона не захопила із собою речей і тепер вирішила взяти що-небудь із гардероба Рути – розміри у них майже збігалися.
Але куди вона могла піти?
Дівчина поспіхом згребла одяг, сяк-так заштовхала його до шафи, а тоді заглянула до спальні батьків. Також порожньо, хоча Рута знала, що цього дня в матері не було чергування й вона мала б залишатися вдома. Напевно, вони подалися кудись разом, ось тільки Рута не уявляла куди й не розуміла, чому Інді так квапилася. Григір зазвичай на обід не приходив, тож спитати не було в кого.
Повернувшись до своєї кімнати, Рута взялася за телефон, але, повагавшись, так і не набрала сестру. Переконала себе, що такі теми краще обговорювати не телефоном, хоча насправді просто не знала, що казати Інді.
Зрештою, відклавши телефон, дівчина вилізла з ногами на підвіконня та втупилась у вікно.
Західний вітер гнав над містом низькі рвані хмари. Рута обхопила коліна і, стежачи за ними, перебирала в голові все, що відбулося за останні три дні. Позитивний результат тесту на вагітність, сварка з Ларою, ще більша сварка з батьком, дзвінок від Лари, несподіваний приїзд Інді, загибель Іллі, і отепер – усвідомлення, що у смерті нареченого сестри також винен Лара. Життя пролітало повз неї із шаленою швидкістю й дедалі більше нагадувало фільм, запущений у режимі пришвидшеного перемотування. Руті хотілося відшукати пульт, щоб хоч трохи сповільнити його, щоб отримати можливість хоча б щось роздивитися та обміркувати.
Трохи заспокоївшись, дівчина спробувала зосередитися на завтрашньому екзамені. Дістала конспект, який вела, коли ходила до репетиторки, і взялася повторювати винятки з правил – спрощення в групах приголосних, чергування приголосних, подвоєння «нн» у прикметниках, написання складних слів тощо, проте відклала зошит, коли зрозуміла, що, перегорнувши сторінку, відразу забуває щойно прочитане.
Години спливали. О шостій з роботи повернувся Григір. Рута пересилила себе й запитала, чи він не знає, де Аміна й Інді, на що Григір лише стенув плечима. Вони повечеряли в цілковитій тиші, після чого батько зачинився у спальні.
Невдовзі сонце почало хилитися до заходу, потім сіло, потім вечір змінила ніч, а Аміни й Індії не було. Рута, боязко постукавши у двері батьківської спальні (ніколи раніше цього не робила), ще раз поцікавилась у Григора, чи він не здогадується, куди вони зникли. Батько зміряв її важким поглядом, довго мовчав, а тоді крізь зуби порадив самій зателефонувати й дізнатися. І Рута розуміла, що давно мала б набрати сестру, але… не наважилася. Що довше вона зволікала, то більше сумнівалася в тому, що казатиме. Дівчина вирішила дочекатися Інді, потупцяла до своєї кімнати й, погасивши світло, залишилася сидіти в темряві.