Це стало найбільшою помилкою в її житті.
25
Аміна з Індією повернулися додому за п’ять хвилин до одинадцятої. На той час Рута вже закуняла, а тому не почула клацання дверного замка. Її розбудив легкий натиск повітря на барабанні перетинки, що виник, коли Аміна зачинила двері. Дівчина підхопилася та вибігла з кімнати з наміром обійняти сестру, проте завмерла посеред коридору із розведеними руками. Повітря довкола неї немовби затверділо, і Рута не наважувалася поворухнутися, ніби боялася, що від найменшого поруху воно почне кришитися, як скло, і гострі скалки встромляться їй у горло.
Попри різницю у віці, зовні вони із сестрою були схожими: кругловиді, високі, з ледь розкосими очима та густим темним волоссям. Несхожість крилася у ставленні до власної краси. Руті подобалося, крокуючи шкільним коридором, відчувати на собі захоплені погляди хлопців. Подобалося усвідомлювати, що її начитаність, зовнішність і навіть ім’я вирізняють її серед дівчат-однолітків. Подобалося доглядати за тілом, нігтями, обличчям. Натомість Індія майже ніколи не торкалася косметики, ніколи не вважала, що незвичайне ім’я якось підносить її над іншими, а тоді, коли хлопці все ж звертали на неї увагу, не те щоб знічувалася, просто трималася, рухалась і поводилася так, нібито власна врода давно їй набридла. Того вечора все круто змінилося.
Рута заціпеніла, не вірячи, що бачить перед собою рідну сестру. Обличчя Інді витяглося так, наче впродовж дня вона схудла на десять кілограмів. Хоча не це найважливіше – Індія нанесла на обличчя товстий шар тонального крему, намалювала брови й щедро нафарбувала губи помадою. На шиї, вилицях, під вухами – всюди, де тоналка закінчувалася, – шкіра була кольору старого свічного воску. У Рути аж щелепа відвисла – сестра нагадувала японську гейшу. І ще вона пахла так, неначе цілу ніч маринувалася в парфумах.
У цьому всьому прочитувалося щось жахливо неправильне.
– Де ви були? – Рута не наважилася підступити ближче.
Відповіла Аміна:
– У поліції.
Дівчина на автоматі повторила:
– У поліції?
– В обласному управлінні.
Рута почула, як зі спальні з’явився батько, завмер за її спиною. Потім запала мовчанка. Тиша тиснула на вуха, як вода.
– Так довго? – запитала Рута.
– Сьогодні вранці арештували водія, який був за кермом тієї машини.
Рута не знала, як реагувати. Вона лише раз зиркнула на сестру й одразу ж відвела погляд, немов обпеклася, проте цього виявилося достатньо: відчуття провини, як голодний паразит, заходилося пожирати її зсередини.
Інді роззулася та пройшла повз сестру до її кімнати. Рута, даючи дорогу, відступила до зали. Аміна продовжувала стовбичити в коридорі з таким виглядом, нібито випадково потрапила до чужої квартири. Не рухалася. Руті від хвилювання перехопило подих, вона завмерла та відчайдушно прислухалася, намагаючись почути, як сестра перевдягається, одначе з кімнати не долинало жодного звуку. Інді просто стояла за дверима.
Якийсь час нічого не відбувалося, потім двері Рутиної кімнати рипнули, Інді випливла в коридор і, наче сновида – зі скляним поглядом, перемістилася до зали. Рута позадкувала. Наступної миті коліна немовбито розплавилися, і дівчина безсило опустилася на диван.
Інді наблизилася впритул, нависла на нею.
– Ти знала?