Рута примусила себе підвести голову й поглянути сестрі в очі. Їй вистачило клепки не ляпнути: про що? Зіниці Індії нагадували калюжі темряви посеред почервонілих від плачу білків. Рута подумки переконувала себе, що не повинна почуватися винною, та її щоки однаково спалахнули.
– Ти знала? – повторила Індія.
– Ні.
– Не бреши!
Інді скидалася на бліду ляльку, що виглядає з дна колодязя. Рута потупилася та вдихнула так, ніби збиралася пірнути по неї.
– Я кажу правду.
Старша сестра надривно засопіла. Кілька довжелезних секунд панувала тиша, Рута весь цей час не дихала, та зрештою, не стримавшись, обізвалася. Вона мусила говорити просто для того, щоб не задихнутися.
– Я не знала. – Вона підняла руки, наче людина, що здається. – Присягаюся, не знала. Звідки я могла…
Краще вже було мовчати. Інді розлючено перебила її:
– Коли ти побачила відео? Ти ж бачила його, так?
Рута відповіла до того, як зрозуміла, до чого хилить сестра:
– Сьогодні вранці. Коли була в школі. Мені показала…
– І ти не впізнала машину?
Рута хотіла підвестись (їй не подобалося дивитися на сестру знизу вгору), проте не наважилася.
– Впізнала, – неохоче визнала вона.
Індія схлипнула, притулила долоню до рота.
– До тебе приходив слідчий, – проштовхнула крізь пальці вона.
Рута не була певна, що правильно почула запитання, але про всяк випадок відповіла:
– Так.
І відразу відчула, як сестра напружилася, начеб летіла на санках із крутої гірки та приготувалася до несильного удару біля її підніжжя.