– Що? – не зрозуміла вона.
– Данте, – повторила Рута. – Так звати коргі Чорная.
– А, – кивнула Іванка. – Коротше, ті дебіли кидалися в собаку камінням, на Ютубі є відео. – Рута здивовано звела брови й захотіла перервати подругу, проте та не дозволила: – Чорнай не став із ними зв’язуватися, але один з тих придурків вирвав у нього повідець і поволік бідолашного собаку за собою. Чорнай побіг за ним. Той ненормальний і далі бикував, і тоді Чорнай врізав йому…
Рутині брови злетіли над переніссям удруге.
– Чорнай?
– Припини перепитувати, – скривилася Іванка. – Як папуга, блін. Я ж розказую! Так, Чорнай врізав йому, нормально так зацідив, той убогий не відразу зміг встати, але потім таки підвівся, побіг до машини, дістав обріз, наздогнав Демидовича та двічі вистрелив йому в живіт.
Іванка закусила губу. Рута, все ще осмислюючи почуте, водила очима з боку в бік – не знала, куди приткнути погляд. Зрештою запитала:
– Коли це сталося?
– У суботу пізно ввечері. Десь після одинадцятої.
Рута затулила нижню частину обличчя долонями. Все, що ще хвилину тому здавалося важливим, несподівано віддалилось і втратило чіткість, неначе опинившись під товщею води. Посварилася з батьком? Нажерлася в гівно? Не ночувала вдома? Від думки про те, що приблизно в той самий час, коли вона, звісившись на поручнях перед входом до гуртожитку, вивергала із себе напівперетравлену кашку, її улюбленого вчителя застрелили посеред парку Шевченка, запаморочилася голова. Рута спробувала зачепитися за Іванчин погляд, але це не допомогло: стіни довкола й підлога під нею нібито розсунулися, і хворобливе відчуття, мовби вона намагається спертися на порожнечу, лише загострилося.
– Я не вірю, – прошепотіла вона, – не можу в це повірити.
На тому розмова виснажилася, немовби розчинившись у повітрі. Спливла хвилина, доки Іванка порушила мовчанку:
– Куди ти зникла вчора? Я весь день тобі писала.
Рута махнула рукою, наче відганяючи надокучливу муху.
– Вимкнула телефон. Не хотіла ні з ким спілкуватися.
– Твої предки телефонували.
– Тобі?
– Ні. Моїм. О першій ночі. – Іванка прискалила око: – А ти, типу, не знаєш.
– Ні.
– Мої навіть розбудили мене. Розпитували, де ти можеш бути. Казали, це щось серйозне.