Рута кілька секунд тупилась у її ногу, а тоді, грубо відштовхнувши дівчину, вискочила з ліфта й помчала сходами донизу. Сьомий… шостий… п’ятий… четвертий… третій поверхи. На майданчику між другим і першим Рута загальмувала та прислухалася, але в під’їзді було тихо. Незнайомка не побігла за нею і нічого не кричала навздогін.
Нічого.
Узагалі нічого.
Якщо не зважати на те, що вона запитала про Марка.
Сáпаючи, Рута подолала решту сходів і вибралася надвір. Чверть хвилини, задерши голову, розглядала вікна багатоповерхівки, а тоді розвернулася й закрокувала геть.
Прямуючи до центру міста, дівчина міркувала про те, що їй за будь-яку ціну слід поговорити з Анною.
78
Обігнувши будівлю управління нацполіції, Рута вийшла на Соборну та спустилася до майдану Незалежності. Номера телефону Анни Ігорівни вона не мала. Теоретично дівчина могла набрати Якова Демидовича – вони якось обмінялися контактами, – проте розуміла, що за сьогоднішніх обставин це не дуже гарна ідея.
Рута проминула майдан і, втупившись собі під ноги, плелася Соборною. Думала, як їй зв’язатися з Анною. Навпроти «Злати Плази» перескочила на інший бік і рушила до Лебединки. Попри будень, перед торговим центром було чимало людей. Обабіч виходу на літню терасу ресторану «New York Street Pizza» височіли чималі колонки, з яких, звиваючись у повітрі, лилася запальна південноамериканська мелодія. Коли дівчина майже досягнула місця, де чотири дні тому перетнулася з Яковом Демидовичем, у кишені джинсових шортів ожив телефон. Рута дістала його, глянула на екран, після чого її брови злиплися в одну лінію.
То був Лара.
Секунд десять дівчина витріщалася на екран, гадаючи, що цьому козлу треба від неї, а потім усвідомила, що в цій версії реальності вона не вагітніла, Ілля не гинув на дорозі, а отже, цілком імовірно, вона досі зустрічається з Ларою. Чи то пак Лара вважає, що вона з ним зустрічається.
Скривившись, Рута натиснула «Відповісти».
– Йоу, привіт!
Голос аж кипів піднесенням. Дівчина уявила, як його рот – ота дірка в обличчі – посміхається, і, пересіпнувшись, холодно відказала:
– Привіт.
Хлопець насторожився й заговорив так, ніби тримав щось під язиком і боявся вдавитися.
– Ти не в настрої?
– В настрої.
Він стиха кахикнув.
– Ну ок. Що робиш тоді?