Її нудило. Міцний запах кави, що линув із кухні, ледь не збивав з ніг. Рута відступила від проходу до зали, щоби прибрати з поля зору батька, повернулася до дзеркала й зустрілася очима з власним відображенням. І що тепер? Надворі сяяло сонце, у залі шурхотів вентилятор, Григір в самих трусах допрасовував сорочку перед виходом на роботу. Проте все буде інакше, щойно на землю впаде ніч. Щойно вона заплющить очі, від цього показного спокою не залишиться й сліду.
Вночі. Все. Буде. Інакше.
«Господи, що я накоїла?»
По той бік сну на неї чекає ціла зграя істот, що прагнуть випиляти її з реальності.
Дівчина тупилась у підпухле після сну обличчя та не могла вдихнути. Здавалося, спека випалила весь кисень у квартирі.
74
За кілька хвилин Рута опанувала себе. Вона знала, на що зважувалася, а тому нема чого нарікати.
Коли Аміна приєдналася до Іллі та Інді, Рута прослизнула на кухню, всілася на табуретку під холодильником і, підтягнувши ноги до себе, обхопила коліна. Замість жувати шмарклі треба міркувати, як тепер діяти. Передусім слід подбати про велосипед. На восьмому поверсі користі з нього ніякої, і навряд чи в неї буде час спускати його, але дівчина прикинула, що зможе спати на вулиці. З велосипедом в обіймах. Принаймні якийсь час. Друге – потрібно купити у «Вопаку» енергетиків. Багато енергетиків. Третє – не забувати ставити будильник, як радила Анна Чорнай. Рута взяла до рук телефон, відкрила «Будильник» і в налаштуваннях обрала повторювати сигнал щопівгодини. Повагавшись, зменшила інтервал до п’ятнадцяти хвилин, а потім… дещо вигадала. Вона почувалася невиспаною та припускала, що за кілька хвилин, якщо їй не заважатимуть, знову засне. Рута поглянула на годинник. За чверть десята. Тоді перевела очі на екран і виставила будильник на 9:50. Вона спробує закуняти, всього на кілька хвилин, влаштує коротку вилазку по той бік, щоб дізнатися, що на неї чекає.
Дівчина зробила звук у будильнику на максимальну гучність, притулилася головою до бокової стінки холодильника та заплющила очі.
75
Спершу щось неголосно гупнуло у вікно зали. Скло не розбилося, лише задеренчало. Так, наче в шибку влетіла ворона. Чи голуб. Чи, може, Григір щось упустив?
Рута подумала: ну хіба тут заснеш?
А потім пролунали три важкі удари у вхідні двері. Останній такий потужний, що стінами розійшлася хвиля дрібного тремтіння. І тільки після цього дівчина усвідомила, що щось не гаразд. Вона більше не відчуває тепла від радіатора на задній стінці холодильника та не чує гудіння компресора. Рута розплющила очі й замліла. Темно. Вона ледве розрізняла газову плиту з облупленою фарбою на кутках, гори розбитого посуду, перехняблену люстру. Черкнувши пальцями по стіні за спиною, згребла пучками сірий липкуватий мох на кахлях.
Вона вві сні.
Бляха.
І хтось щосили гатить у двері її квартири.
Дівчина підвелася та визирнула у вікно. Зловісна чорнота пульсувала за лічені метри від стіни будинку. Вчепившись обома руками у мертвий телефон із електролітними плямами на корпусі – просто тому, що мусила за щось учепитися, – Рута на негнучких ногах вибралася з кухні в коридор. Стала за два кроки від вхідних дверей. Удари тепер змінювали один одного. З-за одвірка вихоплювалися хмарки пилу, на дірявий килимок біля порога сипалися шматки штукатурки, а в щілину між дверима та порогом, неначе дим, прослизали блискучі темно-фіолетові пасма.
Фак, фак, фак…
Думки в голові немовби перекривали одна одну. Припускаючи, що це через пітьму, Рута затамувала подих, нахилилася до дверей і припала до вічка. У щільній темряві коридору час від часу спалахувало щось схоже на електричну дугу бузкового кольору. Її сяяння якраз вистачило, щоб дівчина роздивилась і, закричавши, миттю відсахнулася. Потвори. Десятки потвор. Повзають по стінах, повзають одна по одній. Сходовий майданчик просто напханий істотами, що корчаться, звиваються та тягнуться до дверей її квартири. Рута ніби до банки з колорадськими жуками зазирнула.
Схоже, вони почули її крик – відчули присутність за дверима, – бо удари почастішали. Дверна рама просто на очах почала кришитися та відділятися від стіни.