– Чувак, пробач, я реально мушу бігти. – І після короткої паузи додала: – Набери мене.
Лара неохоче буркнув:
– Добре.
І розірвав зв’язок.
17
– Інді! – ще з порога загукала Рута. – І-і-інді!
Злива налетіла, коли до під’їзду залишалося півтори сотні метрів. Дівчина подолала їх за півхвилини, але однаково змокла до нитки. Заскочивши до квартири, Рута скинула мокре взуття, промчала коридором і зазирнула до своєї кімнати. Порожньо. Потім метнулася назад у коридор і ледь не наштовхнулася на батька. Григір вийшов зі спальні й застиг у доньки на шляху.
Рута сахнулася та перелякано втягнула голову. Вона бігла всю дорогу від зупинки на Грушевського й уже вдруге за день не могла віддихатися. Не зводячи настороженого погляду з батька, дівчина неголосно покликала:
– Ма-а?
У відповідь – тиша. Руті чомусь стало страшно. Вона дивилася на батька, ледь відвернувши голову й уникаючи погляду в очі. Так дивляться на незнайомого пса без намордника, від якого хтозна на що чекати. Григір же глипав на доньку з неприхованою відразою, ніби та була якась… брудна.
– Немає їх, – сказав він.
– А де?
– У лікарні.
За вікном бушувала негода. Було чути, як під поривами вітру тремтять шибки. Несподівано під дзеркалом на стіні Рута побачила рюкзак Індії.
– Що трапилося? – випалила вона. – Де Інді?
– Поїхала до лікарні.
Рута спохмурніла: п’ять годин тому сестра ще була в Тернополі. Батько додав:
– Із твоєю сестрою все гаразд.
– Тоді чому вона в лікарні?
Секунд п’ять Григір лише рухав губами, немовби репетирував відповідь.