Дівчина вигнула ріжками брови.
— Після дванадцятої ми піднялись на терасу, ви з Лео спустились на рівень нижче, я пішла до пірамід, а потім вдарив грім і я, здається, знепритомніла. Очуняла, коли почався дощ, і… ви знайшли мене. Щось іще?
Американець відчув, як відпускає серце, і на радощах здушив Сатомі в обіймах.
Японка випручалася, простягнула руку вбік і ввімкнула ліхтар. Печера заповнилася жовтим світлом.
— Ти брудний. І я теж. Ми наче дві свині, що вивалялись у калюжі. — Розчепіривши пальчики, вона з відразою роздивлялась одяг. — Ми що, спали, не роздягаючись? — Ґрем промовчав, дівчина звелась на ноги. — Треба переодягтись.
Мулат спробував їй допомогти, але Сатомі рішуче відхилила його руки. Вони швидко скидали пом’ятий і закаляний брудом одяг.
Натягуючи через голову чисту футболку, японка несподівано спинилась і запитала:
— У нього вийшло?
— Що ти маєш на увазі? — подивився на неї Ґрем.
— Лео. Йому вдалось нарвати бруґмансії?
Мулат спохмурнів, зиркнув у той бік, де з-під навали речей визирала торбинка, і дуже неохоче промовив:
— Он там, у кутку.
Він нахилився, зашнуровуючи кросівки. Через хвилину випростався і задерев’янілим голосом спитав:
— Ти досі хочеш тікати?
Сатомі зиркнула на нього так, наче бачила вперше, наче перед нею раптом опинився хтось із чужих, Амаро Кіспе наприклад, або хтось із персональних охоронців Джейсона, і той колючий погляд зробив Ґрема геть нещасним:
— А ти хіба ні?
Левко, тримаючись осібно від решти чоловіків і намагаючись ігнорувати їхні позирки, закінчував снідати, коли до їдальні підійшли Ґрем, Сатомі і Сьома. Українець нервував. Він переконував себе, що тремтить від холоду, та попри те, що гаряча каша давно зігріла нутро, дрібне тремтіння не минало.
Побачивши американця, японку і росіянина, хлопець зрадів, правда, радість тривала недовго. Левко напружився і ще більше затремтів, спостерігаючи, як розширюються від жаху очі Ґрема і Сатомі. Обличчя Семена довший час лишалося нормальним (серед них трьох він мав найслабший зір), проте, наблизившись і придивившись, Сьома спіткнувся і ледве встояв, провиснувши на милицях. Спинним мозком відчуваючи, що зараз вся увага прикута до них, росіянин узяв себе в руки і вдав, що закашлявся. Коли він випростався, лице набуло звичного відстороненого і злегка насмішкуватого вигляду.
— Добрий ранок усім, — кинув Сьома, проходячи повз столи.
На Левка він намагався не дивитись, але пробігся поглядом по присутніх, шукаючи Кіспе. Він не сподівався, що без Кіспе все минеться саме по собі — надто вже кидався в очі Лео, та й Сатомі була не в кращій формі (страшенно бліда й обачлива у ходьбі — вона крокувала, ледь розставивши руки, наче боялася, що в голові замакітриться і доведеться спішно хапатись за першу ліпшу опору), — але відсутність карлика давала час обміркувати ситуацію і придумати, як відбріхуватися. Бо від пояснень їм не відкрутитися.
ebooksa