Потягуючи пляшкове «Stella Artois», хлопець поволі заводився. Він ненавидів чекати. Він видудлив уже дві треті келиха, але який кайф у тому, щоб сидіти самотою й цмолити на голодний шлунок теплувате пиво, не маючи змоги замовити піцу? Точніше, замовити він міг, але мусив дочекатися Джоніка. Хлопці не бачились майже два роки, з часу випуску з «водника». І ось тепер, коли нарешті знайшли можливість викроїти день для зустрічі, колишній командир 521-го взводу спізнювався на цілих двадцять п’ять хвилин.
Збігло ще трохи часу. Голод заквилив у шлунку. Левко струснув кистю, вивільнивши з-під манжета сріблястий «Tommy Hilfiger»[18], придбаний перед минулим Різдвом у duty-free-магазині на поромі «Viking Line»[19] між Стокгольмом і Гельсінкі. Глянув на синій циферблат. Пів на сьому. Нехай Гена йде у дупу! Не сидіти ж отак увесь вечір голодному! Він вирішив замовити улюблену «Капрічозу» з убивчими червоними перчиками, від якої очі вивалюються з орбіт, а кишки аж куріють (чи навпаки, очі димлять, а кишки випадають — у кого як), і в тієї ж секунди побачив Джоніка. Командир 521-го підіймався сходами.
Найперше, що впадало в око: з часу їхньої останньої зустрічі Гена конкретно набрав вагу. Погладшав кілограмів на п’ятнадцять, не менше. З жилавого чорнявого хлопаки (зовні схожого на американця) Джонік перетворився на огузкуватого дядька. Лице покруглішало, під очима з’явилися драглисті припухлості. Він змінився до невпізнання.
Вступивши у залу, Гена роззирнувся і побачив Левка.
— О, Бартош! — вигукнув він, проштовхуючись між столами. — Вибачай, старий, затримався. Ну, ти ж розумієш, — діти…
У Левка зачесався язик спитати: «На ’кий хер ти настругав їх стільки?» Розважливий Джонік несподівано для всіх одружився перед початком п’ятого курсу. Перед дипломним захистом у нього народився первісток. Хлопчик. За рік з’явилася ще одна дитина — цього разу дівчинка.
Але Левко приборкав бажання. Часи, коли вони могли ставити один одному запитання такого штибу і не ображатись, канули в Лету.
— Та розумію. — Левко підвівся назустріч. — Міг хоча б дзенькнути, що затримуєшся.
Вони замовили салати та піцу і… замовчали. Несподівано після більш як року розлуки старі друзі не знали, про що говорити.
— Ти схуд… — зрештою промовив Джонік.
Левко знизав плечима:
— Байдуже. — Обдивився колишнього командира і вирішив, що не коментуватиме його фігуру. А тоді раптом схаменувся: якого біса? Це ж Джонік, його ліпший друг! — А ти — жирний кабан!
Джонік реготнув.
— Таке життя, чувак. У тебе ще все попереду.
Левко поліз у кишеню і витягнув звідти синій квадратний магнітик на холодильник.
— Це тобі, брате Джонні. — На магніті вирізнялась абревіатура КТН, оточена дугами з білих дубових листків і увінчана короною. Внизу, під літерами КТН, ішов незрозумілий для Джоніка напис «Vetenskap och konst»[20].
— Дякую! Це з твого університету?
— Так, — гордо проказав Левко. — Це герб Королівського технологічного інституту[21].
Отримавши диплом у «воднику», Лео подав документи на грант шведського інституту[22], через три місяці отримав його і вирушив на навчання до Стокгольма, столиці Швеції, в Королівський технологічний інститут. Хлопець уже другий рік навчався на магістратурі в Департаменті промислової екології (
— Круто, — прогудів Гена, обертаючи в руках подарунок.
ebooksa