Ганнібал

«Базікало» навіть викупило в інсайдерів домашній номер Старлінг, і звідти телефонували їй, аж доки Кларіс не поклала слухавку біля апарата й не перейшла на робочу мобілку для зв’язку з офісом.

Вухо й набряклий бік обличчя Старлінг не сильно боліли — якщо не чіпати пов’язки. Принаймні пульсуючого болю не було. Вона трималася на двох пігулках тайленолу. Перкоцет, що його прописав лікар, виявився непотрібним. Вона задрімала, похилившись на спинку ліжка з газетою «Вашингтон пост», що сповзла з ковдри на підлогу, заснула із залишками пороху на руках, із застиглими, висохлими сльозами на щоках.

Розділ 4

Ти встигаєш закохатися в Бюро, але воно в тебе не закохується.

Аксіома психотерапії після розставання з ФБР

У таку ранню годину спортзал ФБР у Будівлі Гувера був майже порожній. Двоє чоловіків середнього віку повільно бігли колом критого треку. Ляск силового тренажера в далекому кутку та крики й удари від партії в ракетбол відлунювали в просторому приміщенні.

Голосів бігунів було не чутно. Джек Кроуфорд біг із Директором ФБР Танберрі — на прохання самого директора. Вони вже подолали дві милі й починали хекати.

— Блейлок із Алкоголю, тютюну й зброї ледве тримається на посаді через Вейко[13]. Це буде не зараз, але йому кінець, і він про це знає, — сказав директор. — Він уже може писати преподобному Муну заяву, що звільняє орендоване приміщення.

Той факт, що Бюро алкоголю, тютюну й вогнепальної зброї винаймало вашингтонський офіс у преподобного Мун Сон Мьона, був невичерпним джерелом жартів у ФБР.

— А Фаррідей піде через Рубі-Рідж, — продовжив директор.

— Оце навряд, — відповів Кроуфорд.

Він служив із Фаррідеєм у Нью-Йорку в 1970-х, коли натовп пікетував польовий офіс ФБР на розі Третьої авеню й 69-ї вулиці.

— Фаррідей — хороша людина. Не він писав ті правила проведення операції.

— Я повідомив його вчора вранці.

— Піде без галасу? — спитав Кроуфорд.

— Скажімо так, він піде з пенсією. Небезпечні часи, Джеку.

Двоє чоловіків бігли, відкинувши голови назад. Хода трохи пришвидшилась. Краєм ока Кроуфорд помітив, як директор оцінює його фізичний стан.

— Скільки тобі, Джеку, п’ятдесят шість?

— Точно.

— Один рік до примусового випровадження на пенсію. Багато хлопців ідуть у сорок вісім, п’ятдесят, поки ще можуть знайти роботу. Ти цього ніколи не прагнув. Хотів себе чимось зайняти, відтоді як Белла померла.

Кроуфорд півкола мовчав, і директор збагнув, що сказав зайве.