Ганнібал

— Хочу побачити всього Вермеера[37], перш ніж помру.

— Чи треба питати, хто познайомив тебе з Вермеером?

— Ми серед ночі багато про що говорили.

— А ви не говорили про те, що він робитиме, якщо опиниться на волі?

— Ні. Гіпотези доктора Лектера не цікавлять. Він не вірить у силогізми, синтези чи абсолют узагалі.

— У що ж він вірить?

— У хаос. І в нього навіть не треба вірити. Він самоочевидний.

Старлінг захотіла трохи підіграти Барні.

— Ти так кажеш, наче сам у нього віриш, — відповіла вона, — і водночас уся твоя робота в Балтиморській лікарні полягала в тому, щоб підтримувати порядок. Ти був старшим санітаром, усім порядкував. Ти і я, ми обоє задіяні в системі порядку. Доктор Лектер не зміг від тебе втекти.

— Я вже це пояснював.

— Бо ти ніколи не забував про безпеку. Попри те що в певному сенсі побратався з…

— Ні з ким я не братався, — сказав Барні. — Він нікому не брат. Ми обговорювали теми, що цікавили нас обох. Принаймні мені про ті речі було цікаво дізнаватися.

— Доктор Лектер глузував із тебе, коли ти чогось не знав?

— Ні. А з вас глузував?

— Ні, — відповіла вона, не бажаючи зачіпати почуття Барні, бо вперше усвідомила комплімент, закладений у насмішці монстра. — Він міг би глузувати з мене, якби захотів. Ти знаєш, де його речі, Барні?

— А що, за них призначено винагороду?

Старлінг згорнула серветку й поклала її під край тарілки.

— Винагорода така, що тебе не звинуватять у перешкоджанні правосуддю. Я вже раз відпустила тебе, коли ти поставив «жучка» на мій стіл у лікарні.

— «Жучок» належав покійному доктору Чилтону.

— Покійному? Звідки ти знаєш, що він — покійний доктор Чилтон?