Ганнібал

Він запросив її на побачення. Сказав, що зможе заїхати за півгодини. Він був одружений.

— Не думаю, містере Крендлер, — відповіла вона й натиснула кнопку запису на автовідповідачі, від чого пролунав характерний сигнал, і на іншому кінці повісили слухавку.

Зараз, роки по тому, у кабінеті, який вона колись так хотіла отримати, Старлінг вивела на клаптику паперу олівцем своє ім’я і почепила липкою стрічкою на двері. Не смішно — вона зірвала з дверей клаптик і викинула в сміття.

У таці для вхідних паперів лежав єдиний лист. То була анкета від редакції «Книги рекордів Ґіннесса», де наготувалися зареєструвати її як жінку-офіцера правоохоронних органів, яка вбила найбільшу кількість злочинців за всю історію Сполучених Штатів. Як пояснював видавець, термін «злочинці» вжито умисно, оскільки всі померлі мали численні судимості за скоєння тяжких злочинів, а на арешти трьох було виписано ордери. Анкета полетіла в смітник слідом за ім’ям Старлінг.

Вона вже другу годину дзюбала клавіатуру робочого комп’ютера, здуваючи з обличчя неслухняні прядки волосся, коли Кроуфорд постукав у двері, а тоді просунув у них голову.

— Старлінг, телефонував Браян із лабораторії. Мейсонів рентген і той, що ти отримала від Барні, збігаються. Це рука Лектера. Знімки ще оцифрують і порівняють, але він каже, що сумнівів нема. Ми все занесемо в захищену папку Лектера в ПЗНЗ.

— Як щодо Мейсона Верджера?

— Скажемо йому правду, — відповів Кроуфорд. — Ми з тобою чудово знаємо, Старлінг, що він не стане нічим ділитися, якщо тільки не натрапить на брилу, яку самотужки не зможе зрушити. Але якщо ми зараз спробуємо перехопити його наводку в Бразилії, вона зникне.

— Ви ж казали залишити його в спокої, я так і зробила.

— Але ж чимось ви тут займалися-таки.

— Мейсонів рентген послали експрес-доставкою компанії DHL. DHL подивилися на штрих-коди й інформацію на пакунку та вказали місце, де його прийняв кур’єр. Готель «Ібарра» в Ріо, — Старлінг підняла руку, упереджуючи питання. — Ні-ні, суто нью-йоркські джерела. Жодних запитів до Бразилії. Телефонні розмови Мейсона, більшість із них, проходять через комутатор спортивного букмекера в Лас-Вегасі. Можете собі уявити, який обсяг дзвінків вони приймають.

— Чи хочу я знати, як ти роздобула цю інформацію?

— Абсолютно легально, — відповіла Старлінг. — Ну, здебільшого легально — у нього вдома я нічого не лишала. У мене є коди, які дозволяють переглядати його телефонні рахунки, от і все. Усі технічні агенти такі мають. Скажімо, він перешкоджає слідству. Враховуючи його зв’язки, скільки б ми домагалися ордера на прослуховування й стеження? Та й що ти йому зробиш, навіть як засудиш? Але він використовує букмекерську контору.

— Зрозуміло, — сказав Кроуфорд. — Комісія з азартних ігор штату Невада може поставити на лінію «жучок» або натиснути на букмекера й дізнатися те, що нам потрібно, а саме — куди йдуть оті виклики.

Вона кивнула:

— Я облишила Мейсона, як ви й сказали.

— Бачу, — відповів Кроуфорд. — Можеш передати Мейсонові, що ми розраховуємо на допомогу Інтерполу й посольства. Скажи, маємо відправити туди людей, які почнуть готувати екстрадицію. Імовірно, Лектер чинив злочини в Південній Америці, тож краще влаштувати екстрадицію, перш ніж поліцейські Ріо почнуть переглядати свої папки під грифом «Cannibalismo». Якщо він узагалі в Південній Америці. Старлінг, вас не нудить від розмов із Мейсоном?

— Треба налаштовуватися. Ви мене самі навчили, коли ми мали справу з тою потопельницею в Західній Вірджинії. Та що я таке кажу, «потопельниця». То була людина на ім’я Фредріка Біммел, і так, від Мейсона мене нудить. Останнім часом мене багато від чого нудить, Джеку.

Старлінг так здивувалася, що аж замовкла. Вона ще ніколи не зверталася до керівника відділу Джека Кроуфорда на ім’я, ніколи не збиралася називати його Джеком і тому була збентежена. Вона уважно подивилася в його обличчя, на якому, як відомо всім працівникам відділу, дуже важко читати емоції. Він усміхнувся, криво та сумно.

— Мене також, Старлінг. Не хочеш прожувати пару таблеток пепто-бісмолу перед тим, як телефонувати Мейсонові?