— Анно! — гукає він, не розуміючи, де вона. У будинку темно, й таке відчуття, що там нікого немає. Дуже тихо. Він стоїть нерухомо, дослухаючись до тиші. Можливо, її немає вдома?
— Анно! — гукає він голосніше, стурбованим голосом. Заходить до вітальні. Завмирає, побачивши її. Анна сидить на канапі, у темряві, немов статуя. В руках у неї великий ніж — Марко впізнає ніж для м’яса з дерев’яної підставки на їхній кухонній стійці. Душа в нього втекла у п’яти. Він обережно ступає вперед, намагаючись краще її роздивитися. Що вона робить у темряві з ножем?
— Анно, — каже Марко вже тихіше. Вона наче перебуває в якомусь трансі. Вона лякає його.
— Анно, що сталося?
Він говорить до неї так, як люди інколи намагаються домовитися із хижим звіром. Коли вона не відповідає, він так само тихо питає:
— Що ти робиш тут із ножем?
Він хоче увімкнути світло. Він повільно рухається до лампочки на журнальному столику.
— Не наближайся до мене! — вона виставляє вперед ножа.
Марко зупиняється, витріщившись на неї, на те, як вона тримає ножа, ніби й справді готова ним скористатися.
— Я знаю, що ти зробив, — каже вона тихим безжальним голосом.
Мозок Марко намагається швидко все збагнути. Напевно, Анна говорила з батьком. Мабуть, усе обернулося на жахіття. Марко переповнює відчай. Тільки тепер він усвідомлює, наскільки сподівався на те, що його тесть врятує ситуацію й поверне їм Кору. Але, очевидно, нічого не вийшло. Їхню дитину втрачено назавжди. А батько Анни сказав їй правду.
І тепер — фінал — вишенька на торті: його дружина збожеволіла.
— А ніж нащо, Анно? — питає Марко, намагаючись говорити так, щоб його голос звучав спокійно.
— Для захисту.
— Від кого?
— Від тебе.
— Тобі не треба від мене захищатися, — каже їй Марко крізь темряву.
Що її батько наговорив їй? Що набрехав? Ніколи б він умисно не скривдив своєї дружини чи дитини. Усе це — жахлива помилка. У неї немає підстав боятися його. Це все Річардове: «Ти небезпечний, Марко, зі своїми планами та схемами».
— Ти з батьком бачилася?
— Ні.
ebooksa