Подружжя по сусідству

Він поглянув на Марко, але той втупився в інший бік, на Анну.

Ресбак запитує:

— Як ви думаєте, чи може в цього злочину бути фінансовий мотив?

Чоловік спершу видається здивованим, але потім замислюється над цим.

— Не знаю. А ви думаєте, що в цьому річ?

Ресбак злегка похитує головою:

— Ми ще не знаємо. Це, звичайно, не виключено.

Він дозволяє Драйзу обміркувати це припущення.

— Чи є хтось у вашому бізнесі, можливо, хто заздрить вам?

— Ви вважаєте, що хтось міг украсти мою онучку заради того лишень, аби втамувати заздрість до мене? — чоловік, вочевидь, шокований.

— Я просто запитую.

Річард Драйз не відкидає цієї ідеї одразу ж. Або ж у нього величезне еґо, — думає Ресбак, — або ж за довгі роки він собі нажив достатньо ворогів, щоб вважати це за можливе. Нарешті Драйз хитає головою:

— Ні, на думку не спадає нікого, хто б міг таке зробити. В мене немає ворогів, принаймні мені про них не відомо.

— Це не дуже вірогідно, — погоджується Ресбак, — але часом трапляються дивні речі.

Він невимушено запитує:

— А що у вас за бізнес, містере Драйз?

— Пакування й маркування.

Він підіймає очі й зустрічається поглядом із Ресбаком.

— Ми мусимо знайти Кору, детективе. Вона моя єдина онучка. — Він плескає Ресбака по плечу й каже: — Тримайте мене в курсі, добре?

Він дістає з кишені візитівку й відвертається.