Подружжя по сусідству

Ресбак знову киває, він занотовує розташування будинку відносно дому Конті. Він слухає дуже уважно.

— Я між іншим, ненароком визирнула у вікно. Моє вікно виходить якраз на доріжку. Мені було добре все видно тому, що я не вмикала у ванній світла.

— І що ви побачили? — питає Ресбак.

— Машину. Я бачила, як доріжкою їхала машина.

— Яка саме машина? В якому напрямку вона рухалася?

— Вона рухалася проїздом у бік мого будинку від будинку Конті. Можливо, вона виїхала з їхнього гаража, а може, з боку будинків удалині.

— Що то була за машина? — запитує Ресбак, виймаючи записника.

— Не знаю. Я не знаюся на машинах. Шкода, що мій чоловік цього не бачив, він би точно вам відповів.

Вона кидає погляд на чоловіка, а той лише здвигає плечима на знак того, що нічим не може допомогти.

— Але, звісно, тоді я не думала нічого такого.

— Можете описати машину?

— Вона була невеличка, думаю, темна. Але фари були вимкнені — саме тому я й звернула на неї увагу. Мені видалося це дивним.

— Ви бачили водія?

— Ні.

— Хтось був на пасажирському сидінні?

— Не думаю, але точно сказати не можу. Було погано видно. Можливо, то була електрична машина або гібрид, тому що вона рухалася дуже тихо.

— Ви впевнені?

— Ні, не впевнена. Але зазвичай із проїзду долинає звук, а ця машина була дуже тихою, може, ще й через те, що ледве повзла.

— Не знаєте, о котрій це було?

— Я подивилася на годинник, коли встала. У мене біля ліжка цифровий будильник. Було 00:35 ночі.