Ожеледиця

— Що? Скотт? Жах! — вирвалося у Ліки. Сльози її відразу висохли. Вона злякано подивилися на Лавра. — Ой, вибач! Але твої ж батьки здогадалися не робити цього, а тут…

— Так, здогадалися, слава Богу. Та все одно… Знаєш, мені здається, ти даремно вважаєш, що тобі не підходить твоє ім’я, — Лавр делікатно не став називати його. — Скажи, а чому ти так думаєш?

— Та тому, що мене назвали на честь тієї самої Анжеліки!

Лавр очікувально дивився на розчервонілу від випитого сусідку, котра стала від того абсолютно чарівною і сексуальною. А Ліка, захоплена своїм горем, продовжувала:

— Мама моя — жінка велика, гучна і владна. Вони з батьком у Донецьку жили. Тато був маленький і худенький. От скажи мені, що тягне таких різних людей один до одного?

— Думаю, саме ця різниця й тягне. Маленьким чоловікам, як правило, подобаються великі жінки.

— Ага, типу «невже це все моє?» — розвела руками Ліка. — Як би там не було, та мама якраз була в кінотеатрі, дивилася «Анжеліку — маркізу янголів», коли у неї води відходити почали. Звідти у пологовий будинок і відвезли.

— А-а-а, тоді зрозуміло. А тато що, не заперечував?

— Заперечував, звичайно, тільки треба мою маму знати — її не переконаєш! І взагалі тато був людиною м’якою.

— Був?

— Так. Він загинув під час вибуху на шахті «Зиряновська» в дев’яносто сьомому році — якраз там працював.

— Так, пам’ятаю цей випадок. Мені шкода.

— Та нічого, у тебе ж теж мами давно немає.

— Так, вона померла, коли мені було п’ять років. У неї був рак. Знали про те від самого початку. Говорили, що якби відразу почали лікувати, можливо, й врятували б. Батько хотів відвезти її в Штати, він же був досить багатий і знаменитий, але наші не випустили… А ти, мабуть, у тата пішла.

— Слава Богу…

Лавр помовчав мить, пригубив коньяк і уважно подивився на дівчину.

— Ти не турбуйся, — заспокоїв її. — Вийдеш заміж — візьмеш прізвище чоловіка.

— Та у тому-то й річ… Минулого літа я збиралася вийти заміж… Ми зі Славком у педагогічному разом училися. Він з дуже інтелігентної родини: тато — художник, мама — лікар-педіатр. Богема…

— Ти дуже любила його? — затамувавши подих, поцікавився Лавр.

— Не так щоб дуже… Любила, напевне. Тепер це вже неважливо. Але у нього таке прізвище гарне було — Романов. Уявляєш? Анжеліка Романова. Звучить?