Перед очима в нього була задня стіна хакале, а в ній широка щілина — один із стояків зсунуто набік, килим з кінських шкур, що вкривав стіну зсередини, зірвано з місця. Старого мисливця це здивувало, та не встиг він подумати, звідки б могла взятися та щілина, як з неї долинув гучний віддих, а потім і хропіння, що здалося Зебові знайомим: так хропіти міг тільки ірландець.
Він зазирнув у щілину й побачив, що то справді Фелім.
Тепер уже не було потреби скрадатись. Отож мисливець підвівся, повернувся до дверей і, виявивши, що вони не замкнені, увійшов до хатини.
Він не будив сплячого ірландця, а спершу обвів поглядом пакунки на підлозі.
— Ти диви, чогось усе спаковано, — мовив він по тому. — Еге, тепер пригадую… Хлопчина ж казав, що незабаром збирається виїхати звідси. А цей бовдур не просто спить, а п"яний як ніч. Атож, упився, аж очманів, і тхне від нього наче з барила. Цікаво б знати, чи лишився в хаті хоч ковток питва?.. Де там, ані краплини, чорти б його з"їли! Онде бутель на боці без затички, а он і фляга валяється, теж порожнісінька. Ну й бісів же п"янюга! Чисто мов крейдяна прерія: скільки туди не лий — усе мало!.. 0, іспанські карти! Ціла колода розкидана. Що ж це він з ними робив? Мабуть, пасьянс розкладав, поки жлуктив віскі… Але чого розпанахано двері й звідки ота діра в стіні? Може, він мені скаже. Ось я зараз його розбуркаю і розпитаю… Феліме! Фе-ліме…
Фелім і не зворухнувся.
— Гей, Феліме! Ти мене чуєш?
Знов ніякої відповіді, хоч Зеб гукав уже так, що чути його було, мабуть, за півмилі довкола. Проте ірландець і вухом не повів.
Зеб почав щосили термосити його, але так само марно. П"яниця тільки буркнув щось крізь сон і знову лунко захропів.
— Коли б не це хропіння, я б подумав, що він мертвий. Та він і справді однаково що мрець, інакше й не скажеш. Упився так, що геть очманів. Торсати його — марна праця. Хай йому чорт, а спробую-но я оце…
Погляд старого мисливця спинився на відрі, що стояло в кутку хатини. Воно було повне води — Фелім навіщось приніс її з річки і, на свою біду, не встиг зужити.
Лукаво посміхаючись, Зеб узяв відро і вивернув усю воду просто йому в обличчя.
Це справді зарадило. Може, п"яниця й не зовсім протверезів, але прокинувся враз, і його перелякані вигуки змішалися з голосним реготом мисливця.
Минув деякий час, поки обидва заспокоїлись і здатні були вести поважну розмову.
Хоч Фелім і впився до нестями, але й досі аж тремтів на згадку про страхіття, які випали на його долю за минулі день і ніч, і дуже зрадів, побачивши Зеба Стампа, дарма що той повівся з ним так безцеремонно.
Отож, коли вони врешті порозумілися, він, не чекаючи запитань, почав як міг докладно, — хоч язик його ще й тепер заплітався, а думки плутались, — розповідати про всі ті дивні видива та пригоди, що мало не звели його з розуму.
Отоді Зеб Стамп і почув уперше про вершника без голови.
Звістка про ту загадкову прояву ще зранку поширилася в околицях форту Індж та по берегах Леони, але Зеб Стамп, проїхавши селищем на світанні й ніде, крім Каса-дель-Корво, не спинявшись, не натрапив ні на кого, хто міг би повідати йому цю приголомшливу новину. Власне, він розмовляв тільки з Плутоном і Луїзою Пойндекстер, але ні той, ні та ще не чули тоді про дивовижного вершника, що його зустрів минулого надвечір"я загін шукачів. Плантатор з якоїсь причини не розповів про це дочці, а та більш ні з ким не розмовляла.
Спершу Зеб тільки посміявся, почувши про людину без голови. Мовляв, усе те просто п"яна маячня очманілого од віскі Феліма, та й годі. Але ірландець уперто стояв на своєму, і, зіставивши його розповідь з іншими відомими йому подіями, старий мисливець задумався.
— Та як же я міг не впізнати? — доводив Фелім. — Чи ж я не бачив панича Моріса так само ясно, як оце бачу вас? Геть усього бачив, крім голови. Та й голову мигцем побачив, коли він повернув, перед тим ото як поскакати геть. І його мексиканське покривало впізнав, і червоний чапрак, і гетри з ягуарової шкури… А хто б не впізнав його чудового коня!.. До всього, чи не казав я вам, що Тара подався слідом за ним, а потім я чув, як він гарчав, коли ото індіанці…
ebooksa