Мало не засліплений тим блиском, мисливець вирішив повернутися сюди згодом, а тим часом пройти першим слідом, з якого його збила поява вершника без голови. Тепер він був певен, що той слід щедро винагородить його за пошуки.
Зеб швидко знайшов його і так само швидко рушив ним далі. Його підганяла думка про те, які важливі відкриття на нього чекають, і він сягнисто простував уперед. Кобила, як і досі, покірно брела за ним.
Тільки раз мисливець спинився — на тому місці, де до сліду, яким він ішов, долучилися сліди двох інших коней. Звідти всі три сліди пішли в одному напрямі, то розходячись ярдів на двадцять, то знов сходячись докупи.
Обидва нові сліди залишили підковані коні, і Зеб спинився тільки подивитись, що скажуть йому відбитки їхніх підків. Один кінь був «американський», другий — мустанг, але дуже великий, з копитами лише трохи меншими, ніж в американського коня.
Зеб уже здогадався, чиї то були коні.
Йому не довелося затримуватись, щоб визначити, "котрий кінь пройшов там перший: він наче бачив їх навіч. Перший ішов мустанг, але на якій відстані від інших — цього Зеб точно сказати не міг, хоч був певен, що на більшій, ніж коли б вершники їхали разом. За ним пройшов «американський» кінь, а останній — кінь із зламаною підковою, також «американець». Усі три вершники проїхали в різний час і по одному. Зеб Стамп визначив це так само легко й упевнено, як ото інші визначають час за годинником чи температуру за термометром. Але ніяких думок з цього приводу не висловив.
— Добре! — тільки й мовив він вдоволено, а тоді швидко подався далі, змушуючи свою стару «худобину» кумедно наслідувати його ходу.
Невдовзі мисливець спинився знову.
— Отут вони роз"їхались, — пробурмотів він, оглядаючи землю під ногами. — Мустанг та американець і далі поїхали разом… цебто в той самий бік. А зламана підкова повернула в інший… — Зеб на хвилю замислився. — Цікаво, з якої б то речі? Побий мене грім, як я ще коли бачив такий плутаний слід. Тут би й сам Ден Бун[74] не дав собі ради… Куди ж податися? Як за цими двома, то я вже знаю, куди вони виведуть — до тієї-от калюжі крові. Ні, підемо-но ми за отим третім і побачимо, чи не приведе він нас кудись туди ж таки!.. Ану повертай праворуч, старенька, і не відставай, а то загубишся мені в хащі і койоти поживляться твоїм салом!
І, засміявшись на згадку про «сало» старої кобили, мисливець рушив слідом третього коня.
Той слід повертав убік і тягся далі краєм хащі якраз там, де починалася вже знайома читачеві широка прогалина між заростями. Але він не довго йшов узліссям і кроків за двісті від в"їзду до тієї алеї круто звертав у хащу. А ще кроків за п"ятдесят Зеб спинився на тому місці, де стояв, припнутий до дерева, кінь із зламаною підковою.
Він одразу побачив, що кінь далі не пішов: ще один ряд відбитків копит говорив про те, що звідти він згодом повернувся назад, у прерію, хоча й іншою стежкою.
Далі пішов тільки його господар: людський слід було добре видно в мулистому річищі пересохлого струмка, обіч якого залишався кінь із зламаною підковою.
Залишивши свою кобилу в тій-таки «стайні», мисливець швидко рушив тим слідом. Дуже скоро він побачив і другий слід тієї самої людини, що вів назад.
Зеб пішов далі першим слідом.
Він анітрохи не здивувався, коли слід вивів його на ту ж таки прогалину, майже туди, де була калюжа крові, яку давно вже вилизали койоти. Тоді вій, мабуть, тягся до самої калюжі, але потім його затоптали сотні кінських копит.
Та перед тим, як вийти з хащі, Зеб знайшов один цікавий «знак», що змусив його спинитись і пильно роздивитися навколо. Серед густого підліску він натрапив на місце, де якийсь час стояла людина. Трава там не росла, і м"який грунт був щільно втоптаний підошвами чобіт або черевиків. Відбитки тих самих підошов тяглися майже до кривавої калюжі, а потім повертали назад.
Але то було не все. На дереві, що росло поблизу, Зеб побачив ще одну річ, якої не помітили ні люди із загону шукачів, ні їхній провідник Спенглер, — закіптюжений і обгорілий клаптик паперу, судячи з усього, вжитий замість пижа. Він висів на гілці акації, зачепившись за колючку.
Старий мисливець зняв папірця з гілки, розправив його на своїй шкарубкій долоні і прочитав на тому брудному клаптику добре відомі йому ім"я та прізвище, що разом із зазначенням чину складались в ініціали «К. К. К.»
ebooksa