— Позбутися такого чудового коня. Я багато дав би, щоб мати його в своїй стайні.
— Ви жартуєте, сеньйоре. Звичайний собі мустанг, хіба що трохи кращий на вигляд і прудкіший за інших. У мого батька п"ять тисяч таких, і серед них багато куди кращих за нього, та й прудкіші є. Але він добрий для довгих подорожей, оце ж тому я на ньому і їду. Я саме повертаюся додому, на Ріо-Гранде, а коли б не це, то залюбки віддала б його вам чи комусь іншому, хто б так само вподобав його, як ви… Ану стій тихо, коню! Ось бачиш, є люди, яким ти подобаєшся більше, ніж мені.
Останні слова були звернеш до мустанга, що начебто так само нетерпляче, як і його господиня, чекав закінчення тієї розмови.
Що ж до Колхауна, то він мав не менше бажання продовжити її чи принаймні привести до іншого кінця.
— Ще раз пробачте, сеньйорито, — мовив він, прибираючи ділового вигляду, проте в голосі його чулися невпевнені нотки. — Та коли ви такої невисокої думки про свого сірого мустанга, я був би радий помінятися з вами. Може, мій кінь і не надто гарний, але техаські торговці давали мені за нього добру ціну. Він, правда, не прудкий на ноги, зате дужий і можу вам обіцяти, що він щасливо довезе вас додому та й надалі служитиме вам добре.
— Як, сеньйоре? — здивовано вигукнула Ісідора. — Ви хочете обміняти свого прекрасного американця на мексиканського мустанга? Це надто щедра пропозиція, а скоріше просто жарт. Чи ви знаєте, що в нас на Ріо-Гранде за одного американського коня дають три, а часом і шість мустангів?
Колхаун це добре знав, але знав і те, що Ісідорин мустанг переважить для нього цілу стайню таких коней, як той, що був під ним. Він на власні очі бачив, який то прудкий кінь, та й не раз чув про це від інших. Саме такий був йому потрібен, і він віддав би за нього не тільки свого «прекрасного американця», а й приплатив би на додачу повну ціну того мустанга.
На його щастя, мексиканка й не подумала правити зайвого. Хоч вона добре зналася на конях і кінних торгах, проте гендлярської жилки не мала. У коралях, чи, точніше, на пасовищах, її батька було тисяч п"ять мустангів — то чого б їй відмовляти людині в такій дріб"язковій послузі, нехай і людині незнайомій чи, може, навіть ворогові?
Вона й не відмовила.
— Якщо ви не жартуєте, сеньйоре, — сказала вона, — то я згодна.
— Я не жартую, сеньйорито.
— Тоді він ваш! — мовила Ісідора, зіскочивши з сідла й беручись розстібати попругу. — Сідлами нам помінятись не можна — ваше для мене завелике.
Колхаун так зрадів, що йому аж слів забракло. Він мовчки кинувся допомагати їй знімати сідло, а тоді швидко зняв своє.
Не минуло й п"яти хвилин, як обмін було закінчено. Сідла та вуздечки лишилися за попередніми власниками.
Ісідорі вся та міньба здавалася чимось кумедним. Поки вони мінялися, вона насилу стримувала сміх.
Колхаун поставився до цього цілком поважно. Він ні на мить не забував про свою мету — вона була для нього над усе.
Вони роз"їхалися без зайвих слів — тільки коротко попрощалися. Ісідора рушила далі на «американцеві», а відставний капітан поїхав до Каса-дель-Корво на сірому мустангу.
НЕВТОМНИЙ СЛІДОПИТ
Зеб невдовзі повернувся туди, де залишив на припоні свою кобилу. Та хаща була йому добре знайома, і назад він ішов навпростець, не там, де пробирався покалічений мустангер.
ebooksa