Але чому? її ж там так гостинно прийняли. Здавалося б, спомин про ті відвідини мав стати одним з найприємніших у житті Луїзи Пойндекстер. А проте не став.
— Є на те поважні причини.
— Поважні причини? Тебе там хтось чекатиме?
— Тільки Фелім і ніхто більше. Сподіваюся, він там живий і здоровий. Я відіслав його десять днів тому, коли ще ніхто не знав про заворушення серед індіанців.
— Тільки Фелім? Це правда, Морісе? Любий, скажи мені правду! Тільки він?
— Чому ти про це питаєш, Луїзо?
— Я не можу сказати чому. Якби я розповіла тобі, про що часом думаю, то вмерла б із сорому.
— Не бійся, скажи. От я не міг би приховати від тебе нічого, просто не міг би. То скажи мені, що тебе тривожить, люба.
— Ти справді хочеш цього, Морісе?
— Ну звісно, хочу. І певен: хоч би які були твої тривоги, я зможу їх розвіяти. Я розумію, що наші стосунки негожі, принаймні їх визнали б такими, якби дізналися про них. Оце ж тому я й маю поїхати на Аламо.
— Надовго?
— Усього на день, щонайбільше на два. Тільки забрати деякі дорогі мені речі й попрощатися зі своїм життям у прерії.
— Он як?
— Ти начебто здивована?
— Ні, тільки заінтригована. Я не розумію тебе. А може, й ніколи не зрозумію.
— Це Дуже проста річ, Луїзо, — те, що я вирішив. Я знаю, ти пробачиш мені, коли я все тобі розкажу.
— Пробачити, Морісе? За що ти просиш пробачення?
— За те, що не відкрив тобі своєї таємниці. Адже я… я не той, за кого мене вважають.
— Боронь Боже, щоб ти не був тим, за кого вважаю тебе я, — благородною, мужньою, гарною, рідкісною людиною! О Морісе, ти навіть не знаєш, як я шаную, як кохаю тебе!
— Люба моя, і я так само шаную тебе і кохаю. І саме через те зважуюсь на розлуку.
ebooksa