— Мій напарник, Боженко.
Такий же, як і Козін, бородань, що разом з іншими гідрологами нині стояв збоку, від тих слів зіщулився.
— Боженко, боженько. Боже ж ти мій! — вибухнув професор. — Хотів би я знати: про що ви думали, виконуючи таке відповідальне завдання?
— Я… я особисто кріпив прилади, — несміло озвався Борис. — Вони…
— І нахімічили! — перебив його Іван Васильович. — Погляньте сюди!
Козін з Боженком підійшли до кран-балки. Побачили: сплюснуто зажимом трос; в одному місці він був пом"ятий, а з розриву стирчали, наїжачившись, сталеві дротини пошкодженого пасма.
— Це на тросі з верхніх горизонтів. Що ж тоді казати про решту, з придонними батометрами, вага яких особливо тисла на багатокілометрову линву!
Професор попросив подати йому палубну книжку — щоденник, у якому велися записи глибоководних робіт.
Квапливо пробіг очима перші сторінки… Ось номер сьогоднішньої гідрологічної станції, години початку й закінчення робіт. Далі йшов перелік серійного спуску кожного батометра зокрема.
Усе ніби так, як і повинно бути. Комар носа не підточить! Та досвідчений океанолог знав: його молоді колеги припустилися помилки. Вони не врахували того, що батометри, закриваючись, робили додатковий ривок, а отже, зайве навантаження на натягнутий, як струна, трос. Тому треба було майнати особливо обережно. Зажими взагалі не повинні стискати сталеві пасма, а їх, як на гріх, хтось прикрутив намертво.
Ось у чому була причина невдачі.
«Через верхоглядство цих бородатих телепнів і мою довірливість, — із прикрістю подумав професор, — втрачено цінні прилади, нанівець зведено стільки старань!»
Ще трохи я постояв на палубі, слухаючи невтішні слова. Потім, спохватившись, піднявся в ходову рубку.
Степан Очеретний, впередзорящий, уже стовбичив на крилі містка.
— Ти запізнився рівно на півтори хвилини, — докірливо показав на судновий годинник Шарашкін.
— Не лайте його — він додивлявся кольорові сни, — хихикнув Кнопка.
— Ставай до стерна, — наказав штурман. — Будемо рушати.
Я поклав судно на заданий курс. «Вихор» попрямував до діагоналі «трикутника», туди, де кілька днів тому океанологи поставили перші вертушки.
До самого ранку якась залітна птаха (найближчий острів — за сотні миль звідси) квилила в пітьмі. Кигикала тривожно, ніби віщувала лихо.
Розділ сьомий
ebooksa