— Обережно! — наляканий невдачею минулої ночі, бідкався начальник експедиції, коли матроси, узявши щойно підняту вертушку, переносили її на корму, в дерев"яні стойки.
— А ти чого стоїш? — помітив мене боцман. — Мерщій до роботи!
Я заходився допомагати хлопцям.
— Яка приємна прохолода! — говорив один з них, мов ляльку обійнявши вертушку.
— Хоч тут забудемо про спеку, — додав інший, і собі притискуючись до її запітнілого корпусу.
Вибрані з глибин прилади донесли в це сорокаградусне тропічне пекло рештки крижаного дихання безодні. Так відеречко, подумав я, спечної літньої днини приносить із глибокої степової криниці жадану прохолоду.
Невдовзі серед звивистих бриж, ніби хвіст химерної риби, показалося пласке грузило — ознака того, що вертушок більше не буде: всю серію піднято.
— Баста! — подав знак своєму колезі старший океанолог, той, хто з самого початку стежив за ходом робіт.
Електричне гальмо клацнуло, і лебідка змовкла.
— Де твої люди, Кузьмичу? Пора вибирати буй, — почувся з містка голос капітана.
— Люди готові, Євгене Петровичу, — озвався боцман.
— Ну, так не гайтеся! Нам сьогодні ще доведеться переходити на чергову станцію, а вона далеко.
Капітан спустився на палубу і слідом за океанологами з начальником експедиції пішов на корму. Тим часом ми взялися спускати шлюпку. Для того, щоб вибрати буй, спочатку треба гаком підйомної стріли зачепити за вушко скоби на його металевій горловині. З палуби цього зробити не можна. Тому кожного разу, як тільки дослідники кінчають забортні роботи, шлюпку майнаємо знову.
І ось вона на воді.
— Хочеш зі мною? — запитав Кузьмич.
— Звичайно, — відказав я.
— Тоді сходи в каюту, надінь рятувальний пояс — і мерщій сюди.
Через хвилину-другу я був екіпірований, як і належить моряку при зустрічі з океаном.
Шлюпка погойдувалася на дрібних хвилях, тицяючись носом у борт «Вихора». На ній стояв боцман і стерновий, матрос Йовенко.
Я спритно спустився по штормтрапу.
ebooksa