Кузьмич оглянув горловину. На тому місці, де мало стирчати вушко, виднів глибокий розверзлий шрам.
— З м"ясом вирвало, навіжене! — вилаявсь боцман.
— А ми з Очеретним, фарбуючи борт, гадали: звідки на ньому така подряпина? — озвавсь я.
— Домайналися хлопчики! — зло відказав Кузьмич. — Так, чого доброго, взагалі судно можна протаранити наскрізь.
На «Вихорі» занепокоїлися:
— Чого ви не подаєте линву? Може, поснули!
Боцман пояснив, що сталося.
Доповіли капітану.
— Так що будемо робити? — гукнув Євген Петрович.
— Вихід один, — відповів Кузьмич. — Треба завести кінець під низ. Там є кільце.
Зійшлися на тому: підтягнути впритул до судна буй і потім пропустити кінець троса в його підводну скобу.
Цей день я згадуватиму не раз, подумки перебираючи хвилину за хвилиною…
Здавалося, високе, безхмарне небо, як ніколи, струмило свою всевладну спеку. Сонячна, золота повінь ущерть залила океан, і щогли судна нагадували зміїсті пасма, що раптом звелися над велетенським вогнистим багаттям.
І не було вже у цілому світі ні затишку, ані рятівної прохолоди. Та й чи залишився хто, крім нас, на планеті? Ми — жменька людей, кинута в безмежний всесвіт, який, куди не глянь, горить-полум"яніє, заливає очі нестерпно гарячою кров"ю.
До трагічної миті лишалося кілька хвилин.
— Ти, друже, тримай човен, — звернувся Кузьмич до Йовенка, — а ми з Васьком пірнемо.
Для того, щоб не підхопила течія, линвою прив"язалися до борту шлюпки.
Буй сидів, занурившись метрів на п"ять у воду. Ну, та ще його видовжений відросток з кільцем на кінці.
Отже, нам треба було подолати кількаметрову глибину.
— Я пірну на розвідку, — мовив Кузьмич, — а потім спустимося разом.
ebooksa