— Тебе ніхто й не запрошує,— відказав Савелій Гудзонович. — Сиди і жди, поки я видряпаюсь під гілля. А вже потім не дрімай: я кидатиму клишоногих, ти тільки встигай ловити.
— Гаразд.
Руками й ногами обхопивши стовбур, Толстиков поліз угору.
Щоб ви не напружувалися й не «малювали», як зараз кажуть, портрет з уяви, зазначу: на Гудзоновичу була подерта тільняшка й такі ж діряві труси. Замість капелюха на маківці лисої, як коліно, голови саморобний, сяк-так сплетений з трави бриль.
Толстиков давно не голився, тому заріс густою щетиною; на обличчі стирчав лише ніс та волого поблискували вставні металеві зуби.
Вперед і тільки вперед, сантиметр за сантиметром долав він нелегкий шлях вгору.
Ось і крона. Знизу мені видно, як верхолаз простягає руку до гілки, нахиляє її до себе, струшує, і тієї ж миті мені на голову падає крабова злива.
Я встигаю схопити кілька крабів, але вони кусаються, і долоні мої від болю мимохіть розтуляються. Клишоногі верхолази зникають у траві.
— Чого ти репетуєш? — запитує Толстиков.
— Вони… кусаються, — пояснив я.
— Ну і що? Терпи, інакше ми залишимося без їжі.
— Попробую…
Знову посипалась крабова злива. Та я тепер — обачний: знявши із себе тільник, підставив його під зливу, і клишоногі попадали на нього.
— Нічого у вас не вийде! — сказав я, помітивши, що краби намагаються вибратись.
І, зібгавши поли тільника, міцно затиснув гичку. Краби завовтузилися, як павуки в банці.
— Ну як? — поцікавився Гудзонович.
— Піймав, а тільки — що з ними робити, живими? Як тільки я відпущу гичку тільника, вони обов"язково виповзуть.
— Ти що, маленький, не розумієш? Придуши їх ногами.
Так я й зробив, потрощивши клишоногі панцирі. Правда, кілька все-таки втекло.
— Давайте, я готовий! — подав знак.
ebooksa