Шурхіт не припинявся. Хтось шарив у темряві, пробираючись навпомацки через покручені велосипедні рами, понівечені колісні обіддя, старі обпалені духовки, через всілякий мотлох і брухт, яким було захаращено сусіднє приміщення.
Та ось настала тиша, і через галька секунд почувся умовний стук.
Чорноп"ятов витяг з кишені масивний мідний ключ з узорчатою борідкою, зсунув добре припасовану до дверей планочку, вставив ключ у замковий отвір і повернув його раз, другий, третій. Двері безшумно відчинились.
— Заходь, Митрофане Федоровичу! — кинув Чорноп"ятов у темряву.
Низько пригнувшись, мало не торкаючись руками підлоги, до майстерні вліз Калюжний. Він випростався в кутку біля верстака і помацав голову.
— Щастить тобі, старий! — посміхнувся Чорноп"ятов.
— Не кажи… — відгукнувся Калюжний… — Знову надав мені дідько стукнутись головою об цю перекладину!
Калюжний був старший за Чорноп"ятова років на п"ять. В організації він став правою рукою Чорноп"ятова і його першим порадником. У роки громадянської війни Митрофан Федорович партизанив на Уралі, а в Горєлові оселився з двадцять третього року. Жив він з дружиною, трьома доньками та сином-підлітком.
Калюжний відзначався сердитою, крутою вдачею, любив, щоб його розуміли з півслова. Він керував найбільшою групою підпільників і, як здавалось йому, тримав хлопців у шорах.
Хворіючи на різні недуги, звичайні для людини його віку, Калюжний, проте, був, як ніхто інший, витривалий. У ходьбі, наприклад, з ним важко було змагатися. Він був вузький у плечах, невисокий, своє негусте сивувате волосся незмінно розчісував на акуратний проділ. Калюжний не вважав себе старим і сердився, коли Чорноп"ятов називав його «старим». Але Чорноп"ятов підмітив цю слабкість і частенько глузував над другом.
Зараз Калюжний стояв біля верстака і, нахмурившись, поводив навкруги суворими очима.
— Сідай, старий, — запросив його Чорноп"ятов.
Очі Калюжного сердито блиснули. Сідаючи, він незадоволено буркнув:
— Далось тобі «старий». — І тут же запитав: — Розібрався в паперах? € що-небудь путяще?
— Хе-хе!.. — посміхнувся Чорноп"ятов і весело глянув на Калюжного, — Ну, гаразд… Забираю слова назад.
— Ти скажи, як пакет? — нетерпляче повторив Калюжний.
— Спритний ти чоловік. І до чого ж спритний!.. Зразу ж тобі й давай, хоч умри. У пакеті, брат, виявились такі папери, що в мене трохи ум за розум не зайшов…
Калюжний недовірливо глянув на друга.
— Ні, справді! — підтвердив Чорноп"ятов. — Я читав і очам не вірив. А руки тряслись, ніби курей крав. Ох і шмат ми відхопили!
— Що ж там? — аж тремтів од нетерплячки Калюжний.
ebooksa